Ми з Оксаною одружилися відразу, як закінчили навчання.

Коли одружувалися, то добре розуміли, що ми не з заможних сімей і, коли молоді подружжя розраховували на якісь допомогу з боку батьків, ми цього робити не могли, адже усвідомлювали, що нашим батькам ледь самим на життя вистачає.

Звісно, наші батьки прагнули нам допомогти усім чим завгодно, але фінансове становище у них у самих було скрутним, тому особливої допомоги від них не слід було чекати.

Тому ми Оксаною самі склали план на своє майбутнє.

Вирішили, що з дітьми поки зачекаємо, будемо багато працювати, шукати підробітки, відкладати гроші, щоб згодом мати гарні накопичення і здійснити свою мрію, мати свій власний дах над головою.

Так і зробили.

Ми з дружиною багато працювали, відкладали кожну копійку, даремно ніколи грошей не витрачали, щоб швидше йти до мрії. Загалом це накопичення далося нам не просто, це бачили всі.

І згодом ми з дружиною, а було це нещодавно, купили собі квартиру, невеличку, правда, однокімнатну, на окраїні нашого міста. Але це було щось неймовірне для нас, ми обоє ніяк не могли повірити, що вже стали власниками свого сласного житла, про яке лише мріяли нещодавно.

Для нас, щиро кажучи, ця подія стала справжнім святом, адже ми ці гроші збирали вже давно і це була наша мрія.

Нам з Оксано, звісно, ще для цього й кредит довелося взяти і в мого друга позичили чималу суму.

Загалом, нам ще довго потрібно виплачувати гроші за цю квартиру, адже маємо чималий борг, але розуміли, що це мала частка від того, що ми вже вклали в житло, тому знали, що далі буде легше і ми зможемо більше відпочивати.

Ми з Оксаною щиро дуже раділи, хоча нам зараз доводиться економити кожну копійку, зовсім нічого не купуємо собі.

В дружини була відпустка в цей період, а я на роботі віджартовувався, що зовсім грошей не маю, і приніс своїм колегам лише тортик.

Та наші батьки, несподівано, дуже нас здивували, коли ми переїхали у власну квартиру.

Як виявилося, мої мама й тато та теща з тестем хочуть, щоб ми робили новосілля для своїх родичів: хто ж це купує квартиру і не зве свою всю родину в гості.

Ми намагалися якось пояснити батькам, що в нас грошей немає на сьогоднішній день, для нас на рахунку зараз кожна сотня гривень, нам зараз не до гостей.

Та й ситуація в країні така, що точно не до веселощів і святкування. Куди зараз гулянки влаштовувати?

Та батьки кажуть, що самі прийдуть і родичів з собою приведуть, адже ми вчиняємо не по-людськи. Вони ще вірять в старі забобони, що якщо не зробити новосілля і не розділити цю радість з ріднею, то ми будемо жити в цій квартирі нещасливо.

Та ми з чоловіком в подібні речі не віримо, для нас це якісь старі і нікому не цікаві здогадки. У нас зараз грошей ледве на харчі вистачає. Ми не збираємося ще родину з 30 чоловік скликати.

Виходить, що нам прийдеться знову позичати гроші, щоб пригощати родину, бо так хочуть наші батьки. Вони не розуміють, що вже всі традиції йдуть в минуле, і краще б зекономили нам гроші.

Як їм пояснити, як знайти спільну мову? Вже перепробувала всі варіанти, пояснення, та вони стоять на своєму. Ну що ще тут поробиш?

КІНЕЦЬ.