З дитинства я цінував своїх друзів і любив робити подарунки. Мені було куди приємніше саме подарувати, ніж отримати самому. Оскільки я жив у забезпеченій сім’ї, сам собі багато чого міг дозволити, то й подарунки мені не приносили належної радості, а ось емоції, які дарували мені друзі, відкриваючи мої дари, дуже піднімали настрій.

Будучи школярем, я Колі – моєму найкращому другові – намагався дарувати найкращі іграшки і те, що його цікавило.

Він був із багатодітної сім’ї, його батьки багато чого не могли йому дозволити, а ми з моїми батьками і круті машинки йому дарували, і телефон новий, і гроші ще, щоб він сам міг купити собі те, що хочеться. Суми завжди були порівняно великими або, скоріше, достатніми, щоб він міг дозволити собі більше, ніж зазвичай.

До якогось моменту я не замислювався над тим, що Коля цим користується, і вже не стільки другом мене своїм вважає, скільки конвеєром чудових подарунків. Він пішов зі школи раніше, навчався в коледжі, і хоча здебільшого ми більше не спілкувалися, він завжди кликав мене на день народження або на Новий Рік.

Що старшими ми ставали, то частіше я дарував саме гроші, боячись не потрапити в його інтереси. Оскільки більше ми тісно не спілкувалися, було складніше вгадати, що йому потрібно.

Те ж саме я планував дарувати і на його весілля. Я несподівано став запрошеним на нього гостем, хоча навіть не знав, що в Колі є дівчина.

Так вийшло, що на той час у мене були проблеми з грошима – не стало мами, я переїжджав і проблеми на роботі зробили свою справу. Подарувати велику суму в той момент я не міг, а зовсім вже безглуздий подарунок дарувати не хотілося.

Тоді батько порадив вчинити за класикою – подарувати гарний сервіз. Мама назбирала цілий сервант таких. Вона била нас по руках, забороняючи користуватися тим посудом, тож він був як новий.

Каюсь, я витратився тільки на красиву упаковку, але подарунок загалом був дуже навіть непоганим. І все ж Коля не залишився в захваті. Я себе і так ніяково почував, а вони ще й при мені в подарунок заглядати стали. Ніколи не забуду, як у мене в горлі пересохло і серце частіше забилося, коли посмішка сповзла з обличчя Колі від одного погляду на сервіз. Я чесно намагався вибрати найкрасивіший і найсучасніший, але нареченому він не сподобався.

Коли Коля напився протягом свята і згадував мене в тості, бовкнув, що цього разу подарунок був “не за моїм статусом”. Він сказав це при всіх гостях, змушуючи мене густо червоніти.

Тоді я й подумав, що давно між нами вже немає ніякої дружби. Тільки холодний розрахунок. Він кликав мене заради подарунків, а щойно в мене настали важкі часи, і я сам чекав якогось подарунка хоча б долі, Коля так мене опустив.

Більше не спілкуюся з ним. Можу відповісти на його запитання про мої справи, що все нормально, але на свята його більше не ходжу. Він ще перші кілька разів сам кликав, а через чотири відмови зрозумів, що це згубна справа, і майже зовсім перестав писати. Більше новини якісь кидає і зрідка запитує про мою сім’ю.

КІНЕЦЬ.