За життя Алла була дуже успішною. З тридцяти років вона постійно була в роботі, на знос орала, сім’ю забезпечувала. Її чоловік жив як король, і на це ж розраховував і після її смерті. Адже у них була прекрасна трикімнатна квартира, будинок у передмісті, а ще троє дітей, яким точно належала якась спадщина.

Сам Семен теж завжди при роботі був, але навіть із тим, що був чудовим працівником, більше Алли ніколи отримати не міг. А ще він був не таким ощадливим і не міг дбайливо збирати і зберігати велику суму в банку, як це робила його покійна дружина.

Яке ж було його здивування, коли виявилося, що квартира залишається йому, близько десяти відсотків від суми заощаджень теж йому, заміський будинок дітям і їм ще кожному по десять відсотків, а шістдесят Алла переписала на нікому невідомого чоловіка.

Семен був розлючений. У нього й сумнівів не було, що чоловік – коханець. Охмурив Аллу і випросив у неї місце в заповіті.

Після зустрічі у нотаріуса, Семен викликав чоловіка на чашку кави, щоб усе обговорити і з’ясувати для себе. Він не збирався слухати дурних виправдань, тільки голу правду, яка пояснила б такий вчинок його дружини.

– Мені не потрібні ці гроші, – сказав він. – Вони все одно нічого вже не виправлять і минулого змінити ніяк не зможуть…

Чоловік був пригнічений і довго добирав слова, щоб розповісти Семену історію з молодості. Колись Алла і його дружина разом займалися плаванням, а влітку підробляли рятувальниками на пляжі. Вони були хорошими подругами і виходили в одну зміну. Разом веселилися і працювали, були дуже дружними, але коли справа дійшла до порятунку людського життя, особливо – свого, кожен став сам за себе.

У морі, де вирували хвилі, було необхідно рятувати маленького хлопчика, який тонув. Алла кинулася першою, але не могла впоратися з негодою. Її вірна подруга вирушила на допомогу. У хвилях творилося щось неймовірне, і поки вони рятували дитину, Аллу стало тягнути далі на глибину.

Вона була без сил і почала панікувати. У спробах врятувати себе і хлопчика в колі, вона не встежила за тим, що подруга пішла під воду. Пізніше їй здавалося, що це вона її відштовхнула і вона не була достатньо уважною, через що звинувачувала себе роками.

У подруги Алли залишалися чоловік і дочка, які сумували довгий час, ось чому згодом Алла вписала незнайому на перший погляд людину в заповіт.

Вислухавши, Семен сказав йому не відмовлятися від грошей. Нехай цього й недостатньо, щоб окупити чиєсь життя, Алла робила це від чистого серця. Вона могла керуватися почуттям провини, але це не скасовує того факту, що вона вчинила правильно.

– Це її гроші, вона могла розпорядитися ними як завгодно, і подумала, що вам це теж необхідно, тому не відмовляйтеся від спадщини. Це лише мале, що вона могла зробити, – розуміючи, що дружина його була не тільки працьовитою, а й дуже хорошою людиною, сказав Семен.

 

КІНЕЦЬ.