Катя взяла з тумбочки телефон і одразу подзвонила своєму чоловіку Петру.

Їх з донечкою щойно перевели в палату. Катя хотіла повідомити коханому, що пологи пройшли вдало, і вони почуваються добре.

Катя набрала номер Петра. Почулися гудки, але чоловік чомусь не брав слухавку…

– Ну гаразд, – подумала Катя. – Може спить. Передзвонить мені потім…

Та наступного дня чоловік так і не подзвонив.

Катя вже не знала, що й думати. Вона місця собі не знаходила!

Ближче до вечора вона кинулася обдзвонювати друзів чоловіка.

Та друзі не те що про Петра нічого не чули, а навіть не знали, що Катя народила!

Катерина набрала номер матері чоловіка – раптом він у неї.

Чоловіка там теж не було…

– Боже, та з ним точно щось сталося! – думала вона перебираючи номери в телефонній книзі.

Катя зателефонувати сусідці Марині.

Вони хоч і не дружили, але тут було вже не до того…

Марина заспокоїла Катю й сказала, що Петра вона нещодавно бачила і з ним усе гаразд.

Але сходити до нього додому і перевірити, чому він не відповідає, вона не може, бо якраз поїхала на курорт кататись на лижах…

Катя почала писати чоловікові повідомлення і раптом застигла від побаченого…

Той повідомлення читав, але не відповідав!

– Та що ж це таке?! – ахнула Катя.

Вона не розуміла, що відбувається.

Що робити Катя не знала. Проблема була в тому, що через два дні її мали виписати з пологового, а одягу для малюка у неї немає…

Добре сама, пологовий за десять хвилин пішки від будинку, якось добіжить, у чому прибула сюди, а дитина?

Катя подзвонила своїй матері.

Надія Степанівна привезла все необхідне й допомогла дочці дістатися додому. Вона теж не могла зрозуміти, де подівся Петро…

…Катерина відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру. Всі речі чоловіка були на місці, а от самого його не було. Машина у дворі теж була відсутня.

– Господи, та він як відправив тебе у пологовий так тут і не з’являвся! – ахнула Надія Степанівна.

Вона залишилася у Каті. Весь цей час жінки місця собі не знаходили і не знали, що й думати.

Ситуація була якась просто немислима. Про всяк випадок вони з мамою обдзвонили лікарні і всі можливі інстанції. Петра ніде не було…

Катя продовжувала телефонувати чоловікові, поки в нього мабуть не розрядився телефон. Ну, або поки він сам його не вимкнув…

І ось нарешті пролунав дзвінок телефону. Катя миттю підняла слухавку. Дзвінок був із незнайомого номера.

– Алло! Хто це? – запитала вона.

– Доброго дня, – сказав незнайомий чоловічий голос. – Мене звуть Роман Олегович, я лікар. Ваш чоловік у нас…

Лікар повідомив, що Петро сам він не міг ані зателефонувати, ані написати, бо весь час зараз на процедурах…

– Тепер зрозуміло, чому він читав і не відповідав на повідомлення, – подумала Катя. – Він просто не міг відповісти, а читали їх напевно лікарі… От я недолуга, такого йому понаписувала…

Катя почала докладно розпитувати про стан чоловіка і чому його треба кудись перевозити.

І тут раптом з’ясувалося, що Петро лежить у лікарні в іншому місті!

А в лікарні він, бо катався на лижах і не помітив дерево!

Якщо замовити перевезення, то його можна буде доставити у лікарню поближче до будинку…

Катя стояла і не вірила своїм вухам… Пазл склався.

Вона давно помічала, що Марина небайдужа до її чоловіка.

Через це їхні стосунки і зіпсувалися. Звичайно, вона тоді сказала Каті правду.

Вона бачила її чоловіка і з ним справді було все гаразд.

Більше того, вони разом каталися на лижах і гуляли на повну, поки дружина переживала, де він!

Каті було так прикро, що вона кілька хвилин просто сиділа і дивилася в одну точку…

– Ну, гаразд, – подумала вона. – Добре, що живий.

Катя подумала, що треба зателефонувати свекрусі, заспокоїти її.

Напевно, жінка теж дуже переживає.

Та свекруха, виявляється, була в курсі, що син поїхав кататися на лижах!

Тільки не знала, що він втрапив у лікарню!

– Тобто ви знали, що він поїхав відпочивати?! – не вірячи своїм вухам запитала Катя. – І з ким він ви також знали?! А мені ви коли хотіли про це сказати?

– Ну, ти взагалі не повинна була про це дізнатися, він сказав, що з’їздить на два дні розвіятись і до виписки повернеться, – просто відповіла свекруха.

– Ірино Борисівно, ось за що я вас люблю так це за те, що ви спочатку говорите, а потім думаєте! – сказала Катя. – Щоправда, раніше саме за це я вас терпіти не могла, а тепер прямо полюбила!

– Почекай зі своєю любовʼю, треба перевезення організувати.

– Е ні, Ірино Борисівно, це вже без мене, мабуть.

– Як це без тебе?! – закричала свекруха. – Ти дружина чи хто?!

– О! Згадали, що я дружина! А коли я місця собі не знаходила, одна з немовлям на руках, я ким у вашому розумінні була? Та вам все одно було, як мені. Головне синочка треба було прикрити. Та що ви за людина так?

– Я не хотіла тебе засмучувати, – просто сказала свекруха.

– Ну то продовжуйте в тому ж дусі і не засмучуйте мене, – сказала Катя. – Забирайте свого Петрика з лікарні одразу до себе додому! Нам такий татусь і задарма не потрібен…

КІНЕЦЬ.