Я вже довгий час придивляюсь до поведінки зятя й відмітила, що він досить скупий.

Спершу вважала його просто ощадливим. Думала, добре, що вміє грамотно розпоряджатися грошима, а не якийсь марнотрат. Та зараз, ця його риса зачіпає мене особисто і не у позитивному плані. Кожного разу, коли я приношу онукові якусь іграшку, чи одяг, Євген з певним обуренням каже, що краще б гроші дала, щоб хоч якась користь від того була.

Звісно, що іграшкою дитина не буде довго тішитись. День, два пограється і буде лежати. Але наскільки приємно бачити яскраві емоції, коли даруєш онуку якоюсь дрібничку, а він зі щасливою посмішкою її приймає, роздивляється. Кожного разу хочеться принести щось новеньке, щоб знову побачити радісні оченята малюка. Може і забагато вже тих цяцьок, але ж коли ними ще гратись, як не тепер. Підросте, вже вони йому будуть ні до чого. А зараз дати гроші, це все одно, що з порожніми руками прийти — дитина не зрозуміє.

З часом, зауваження зятя почали мене дратувати. До того ж одразу згадую свого чоловіка — він ще той скупердяй! Навіть зараз критикує мене, коли я купую щось, щоб порадувати онука. А в молодості, коли ще наші діти були малими, то це просто жах якийсь відбувався. Я не могла нічого придбати, бо все, крім засобів першої необхідності, чоловік вважав марнотратством. Молодша донька доношувала речі за старшою. Він вважав це нормальним, бо сам так виріс.

Мені набридло пояснювати, що тоді інші часи були. Тоді був страшенний дефіцит — а зараз речі доступні. В дитини повинні бути якісь іграшки, книжки, вона повинна граючись розвиватись.

На щастя наші доньки виросли й тепер можуть собі купувати, що забажають. Бо, коли я їх виховувала, що тільки не вигадувала, аби придбати їм якусь обновку. Чоловік завжди обурювався, що не ціную зароблені кошти. Навіть грозився взагалі мені в руки не давати грошей, раз я так безвідповідально ставлюсь до сімейного бюджету.

Прикро усвідомлювати, що на мою доню чекає така ж доля. Що батько, що чоловік — однакові. Обоє бажають тримати дітей у суворій дисципліні.

Попри те, що зараз я грошей у чоловіка не прошу, сама заробляю, він все одно дорікає мені у марнотратстві. А ще каже, що я розбещу дитину й донька потім матиме проблеми. Набридло слухати тих скупердяїв з обох боків. Я просто хочу дарувати онуку радість, доки ще маю на це змогу.

КІНЕЦЬ.