Це було найrірше побачення у моєму житті, оскільки завершилось воно ще перед входом до ресторану. І мій кавалер назвав мене старою.
Пів року тому я сходила на побачення, яке стало гіршим у всьому моєму житті. Річ у тім, що мій кавалер сказав таку фразу, яку боїться почути, напевно, кожна жінка. А саме те, що я занадто стара для нього.
Того хлопця звали Олексій. А познайомились ми в одній із соціальних мереж. На сторінці було вказано, що йому двадцять сім. Листувались декілька місяців, а потім лише я наважилась таки погодитись на нашу першу зустріч наживо. В профілі головною світлиною я поставила ту, яку зробила в свій День народження два роки тому.
Льоша здавався мені доволі цікавою та доброю особистістю. Ми відразу знайшли спільну мову і налагодили контакт настільки, що мені здавалось, ніби ми знайомі все життя. Так і минуло шість місяців листування.
Першого побачення я дуже чекала і сподівалась, що все пройде на найвищому рівні і ми не розчаруємо один одного, а й надалі будемо підтримувати теплі стосунки.
Коли ми домовились про зустріч у ресторані, то я підготовлювалась до цього дня дуже довго та старанно. Для початку купила нову сукню, що підкреслювала мою фігуру, потім до цієї сукні вже підбирала біжутерію, зачіску, макіяж.
Як тільки я побачила Олексія, то була вражена його красою. Коли він підійшов до мене, то мої коліна почали підкошуватись. Давно ж я не була на побаченнях, аж забула, яке це тремтіння.
Та от мій обранець виглядав не дуже задоволеним. Спочатку він глянув на мене з тривогою, потім скривився, як середа на п’ятницю. Я подумала, що річ у моєму запізненні на 7 хвилин. Тому і відразу вибачилась.
Та Льоша мені нічого не відповідав декілька хвилин, а потім ще раз оглянув з ніг до голови і промовив:
– Вибачте, я не готовий іти з Вами на побачення. Просто я не думав, що ви настільки старші від мене.
Не дочекавшись моєї відповіді, він пішов. А я стояла посеред вулиці, як дурепа. До чого взагалі це все було? Хіба відразу не можна було зробити для себе висновок про вік? Цю цифру я не приховувала. Та і не розумію, як можна так гарно спілкуватись, а потім відмовити тільки через якусь там дату у паспорті.
Мене ця ситуація дуже образила та вдарила по самооцінці. Я й раніше боялась і не могла так легко вступити в стосунки та почати із кимось спілкування, а тепер так взагалі. Невже не можна було хоча б поспілкуватись пів годинки, а тоді мене «відшивати»?
І якщо вам цікаво, то мені лишень тридцять три.
КІНЕЦЬ.