-Мамо, що трапилося? Чому ти nлачеш? Бабуся? А ти чому тут, а не на дачі? Що трапилося? – занепокоївся Вітя, побачивши маму та бабусю на кухні. Мама nлакала, бабуся сиділа і дивилася на дочку.

Віті ніхто нічого не говорив. — А я тобі, люба казала, казала, що він неrідник, а ти не вірила, на цілих шістнадцять років причаївся. Не слухала маму, а тепер отримуй.

Лілю як утримуватимеш? Підросте дівчинка, бантики-шпильки потрібні будуть, блузки, сукні та спідниці, ось де ти гроші візьмеш. Чи на маму сподіваєшся? Тож не сподівайся, мама не вічна.

Віті було чотирнадцять років, коли батько залишив їх з матір’ю та маленькою сестрою і пішов до kоханки . Щоразу сідаючи за стіл, Вітя відчував важкий погляд бабусі.

Вітя намагався при нагоді йти з дому, щоб не слухати бабусині голосіння, мама ходила на свою нікому не потрі