-Віра, ну яка ж ти дурна! Навіщо ти всіх у гості ведеш. Навіщо тобі все це потрібне? І так ледве кінці з кінцями зводиш, – казали сусіди. Віра рано залишилася без чоловіка. Його не стало через хворобу. Сім’я залишилася без батька. Віра залишилася з двома хлопчиками та п’ятирічною донькою.

Працювала на пошті, а вечорами мила підлогу. Батьки були далеко, та й допомоги від них чекати було марно. Діти росли, допомагали мамі. Хлопчики мали багато друзів.

Друзі любили приходити до Віри додому. У неї завжди було тихо та затишно. Тітка Віра їх усіх годувала млинцями, оладками чи просто печивом. В неї завжди було добре. Хтось проводив час у них, уникаючи своїх батьків. У когось батьки працювали допізна, але додому друзів не дозволяли наводити.

У їхньому домі завжди було від трьох до десяти друзів. Коли вони стали старшими, то стали допомагати і з дровами, і з городом. Такою великою компанією все робилося швидко та весело. І дрова складуть і картоплю викопають. Потім до них приєдналися й дівчата, подруги молодшої дочки. Компанія збільшилась. Якось Віра вийшла до коридору провести гостей. Раптом відчинилися двері сусідньої квартири і звідти вийшла її сусідка Олена.

— Віра, привіт! А що це знову в тебе таке? Навіщо тобі це?! — Запитала сусідка. — Щодня повний будинок людей! Хіба так можна? Ех ти! А прибирати після всіх? Ну, ти й даєш! — Прибирати? Та не прибираю я після них. У нас все гаразд… — діти й справді по собі бруду не залишали, посуд вимиють, усі приберуть, наче й не було нікого.

Вся велика компанія роз’їхалася, але спілкування не припинилося. Тітці Вірі міг подзвонити будь-який з них, запитати пораду або просто поділитися радістю. Декому вже не було з ким поділитися, а інші просто не могли довірити батькам свою таємницю. А тітка Віра завжди зрозуміє, дасть пораду та допоможе.

Якось уночі до неї постукали. То була подруга її дочки. Мати, почувши, що дочка вrгітна, виставила її з дому. Стояли морози. Дівчина добігла до хати тітки Віри. А куди ще йти? Хто її пустить? Тільки тітка Віра. Наступного дня за нею приїхав молодик, батько її дитини. І звичайно ж Віра була на їхньому весіллі, замість рідної матері. Вона завжди була рада своїм дітям та друзям дітей.

КІНЕЦЬ.