Я працюю в місті, а сама мешкаю в селі. Увечері після роботи я прибігла на зупинку, головне встигнути на мій автобус. Тому що він був останнім на сьогоднішній день.

Родичів чи знайомих у мене в місті немає, тож якщо запізнюся, то доведеться ночувати на вулиці. І ось під’їхав такий знайомий жовтий автобус. Я сіла на нього, вільних місць не було, довелося стояти. І тут водій гучномовцем повідомив, що через другі двері увійшло двоє людей, поки не розплатилися. Я схаменулась, що це ж я. Почала шукати гаманець у сумочці.

Сумка у мене велика та дуже глибока. Чого тільки там не знайдеш, все найпотрібніше і непотрібніше тягаю із собою. Тільки ось риюся у сумці, а гаманець ніяк знайти не можу. Перша думка у мене була-вкрали. Але цього бути не може, я сумку завжди перед собою тримаю і стежу за нею.

Тому що багато випадків було, коли крали у громадському транспорті, потім ніхто й нічого довести не може і злодюжок таких поліції практично неможливо знайти. А потім до мене дійшло, що я гаманець в офісі у тумбочці залишила.

Тому що шукала у сумочці важливі документи, весь вміст витягла на тумбочку. Потім подумала, що треба з гаманця одразу копійки відкласти, то й забула. Почала я ритися у себе в кишенях куртки, може так хоч щось знайдеться за проїзд. Але, як спеціально, я нічого не знайшла.

Тоді згадала, що у мене в сумочці є велика шоколадка. Я її взяла і підійшла до водія: -А це вам за проїзд, — сказала я і простягла стареньку шоколадку. Він посміявся, дістав з кишені цукерку і простяг мені: -А це вам, замість квиточка за проїзд. Так я й доїхала до хати. Добре, що все обійшлося.

КІНЕЦЬ.