Пам’ятаю своє дитинство. Народилася в батьків, які мене любили, сім’я не була бідною, а навпаки. Батько заробляв досить багато, мама трохи менше, але більше за середньостатистичних людей. Мої батьки обидва були з бідних багатодітних сімей, де їм завжди нічого не вистачало або не перепадало взагалі.

Тому вони обоє багато працювали і знали ціну грошам, але й не були скупими. Наша родина була великою, тому на свята і просто у вихідні «ніде було яблуку впасти».

Батько був доброю людиною, тож позичав гроші всім родичам, а ті й не поспішали віддавати. У 15 років обірвалося моє безтурботне життя. Ми з батьками потрапили до аварії. Батько пішов із життя одразу, а мати через три тижні у ліkарні, так і не приходячи до тями.

У мене була зламана рука та забій коліна. З усіх родичів моїх батьків ніхто не зголосився забрати мене до себе. Я залишилася си ротою, нікому не потрібна. Так я й потрапила до дитячого будинку. А життя там далеко не мед. Особливо якщо в тебе були батьки, і ти жив у багатій сім’ї.

На мій великий подив, і водночас на величезне щастя, — не перевелися ще добрі люди на землі. У сусідньому від батьківського будинку була перукарня, там працювала тітка Ліда. Тіткою її звали всі діти, хоча вона була старша років на 12 від мене. Своїх дітей у неї не могло бути.

Ліда із чоловіком забрали мене з дитячого будинку до себе. Дали освіту, не те, що я хотіла, але найкраща з тих, яку вони могли дозволити на свої кошти. Виховували як свою рідну дочку. Адже я все життя росла в них на очах.

Прийомні батьки дбали про мене, як про рідну. Коли мені виповнилося 25 років, і я сказала їм про бажання вийти заміж і створити власну сім’ю, вони були дуже щасливі. На весілля віддали нам із чоловіком ключі від мого батьківського дому та всі свої заощадження.

Ми з чоловіком на ці кошти відкрили власний бізнес, який виявився дуже прибутковим, дякувати Богу. Допомагаємо мамі Ліді та татові Івану, та батькам чоловіка, які допомагають з вихованням наших дітей-близнюків.

Згодом почали з’являтися в моєму житті рідні тітки і дядьки, як тільки почули про нашу успішну справу і хороший дохід. Як виявилося, я не така до них добродушна, як рідні батьки. Тому відсікаю всі спроби родичів зблизитись. Дитяча образа і час перебування в дитячому будинку я забути не можу. Вони могли мене забрати до себе …

КІНЕЦЬ.