У мене двоє дорослих дітей — син та донька. Донька вже має власну сім’ю та виховує двійко дітей. Син тільки недавно одружився. Онуків поки що мені не подарував, але ми в очікуванні, бо молода невістка вже при надії.

Я мешкаю одна у будиночку в селі. Чоловіка не стало ще 8 років тому, через важку недугу. Рідні про мене не забувають. Щоб я не почувалась одинокою, регулярно навідуються до мене в гості зі своїми сім’ями. Я рада кожному їх приїзду. Обожнюю бавити онуків. Оселя зразу оживає від їх дзвінких голосочків.

Звісно, діти приїжджають на вихідні, щоб відпочити після робочого тижня, посмакувати маминими стравами. Кожен з них має власну кімнату в моєму домі, яку я готую перед кожним їх приїздом. Готую улюблені смаколики. Та ховаю чим вище усе, що б’ється, адже дітлахи люблять побешкетувати.

Люблю моменти, коли усі збираємось за великим столом. Діти розповідають про своє життя, діляться, як ідуть справи та що нового. Але після кожної такої вечері, лишається гора немитого посуду. Тому, коли всі розходяться по своїх кімнатах відпочивати, на мене ще чекає прибирання.

Перемивши весь посуд та позамітавши, приступаю до приготування млинців та сирників, якими мої рідні будуть снідати, коли прокинуться. Лягаю спати далеко за північ, щоб наступного дня із самого ранку знову бути на ногах. В мене ж крім хатніх обов’язків ще є господарство, яке треба погодувати та напоїти.

Я не жаліюсь, але хотілось би хоч інколи отримувати якусь допомогу. Від зятя з невісткою нічого не вимагаю, ми чужі люди. А от син із донькою могли б хоч раз запропонувати посуд помити чи хоча б зі столу прибрати. В дитинстві вони не цурались ніякої роботи.

Раніше я була молодша і без проблем зі всім справлялась. А зараз вік дається взнаки. Але боюсь, що коли почну просити їх про поміч, то подумають, що вони для мене тягар і я не рада їх приїзду. Вони ж цілий тиждень працюють, а до мене приїжджають відпочити. Та з кожним роком їх гостювання дається мені все важче. Не знаю, як донести це дітям, щоб не образити.

КІНЕЦЬ.