Знаєте, в багатьох людей в житті стаються труднощі. Для того, щоб подолати ці труднощі в розумінні та підтримці нам дана сім’я. І байдуже, хто це. Сім’єю вам не обов’язково можуть бути саме батьки.

В мене сталось так, що мої батьки не стали для мене справжньою сім’єю. Чому? Тому що тоді, коли я зробила помилку, вони не підтримали мене, не прийняли мою позицію, а вагітну двійнею, в чотирнадцять років, виставили з пожитками на вулицю.

Вони вмовляли мене протягом трьох місяців позб _утись небажаної вагітності. А перестали намагатись, коли цього вже не можна було законно зробити. Проте я була переконана, що потрібно зберегти життя цим малюкам. Я вірила, що ці діти мають народитись.

І навіть коли батьки вказали мені на двері, я не опускала рук. Я знала, що маю на кого покластись. Це мій хлопець, від якого я, власне, і завагітніла. Так, він старший від мене на чотири роки. Йому тоді було вісімнадцять. Але ми майже з самого початку почали хороші, більш менш здорові стосунки, над якими старались працювати.

Я була переконана, що не має чого хвилюватись, адже я не залишусь на вулиці. І не прогадала. Скільки б інші не казали, що я для нього просто розвага на деякий час, але наше кохання було сильніше за думку інших.

Коханий не кинув мене, а навпаки. Він підтримав моє бажання залишити дітей. І це попри те, що він лише вступив до ВУЗу і мав геть інші плани на майбутнє. Як і я, в принципі.

Ми багато працювали, багато вкладали в дітей та в своє життя, багато чим жертвували, щоб дійти до того, що в нас є зараз.

З тих пір пройшло десять років. Ми з чоловіком маємо чудову сім’ю, прекрасних двох донечок та власний бізнес, який забезпечив нам безбідне життя.

І за весь цей час батьки згадали про мене лише нещодавно. Адже про наш успіх розповіли їм знайомі. Їм раптом стало цікаво, як я живу, стали цікаві онуки. А всі ці роки вони не згадували про те, що в них є донька з онуками. Я не була їм потрібна. Ми не були їм потрібні.

То ж нехай навіть не думають, що зможуть тепер робити вигляд, ніби нічого не сталось. Моя сім’я тепер – це мій коханий чоловік та мої донечки. І ми щасливі. Без моїх батьків.

КІНЕЦЬ.