Моя мама в дитинстві добряче зі мною намучилася. Річ у тому, що я зовсім не мала апетиту. Лікарі проводили обстеження, взяли аналізи, але ніякого захворювання не виявили. Це все дитяча психосоматика.

Коли мамині нерви здавали, вона відправляла мене в село до дідуся й бабусі. Бабця теж спершу намагалася запхати у мене щось смачненьке та я нічого не їла.

Врешті-решт бабусі набридло виготовувати кожного дня блюда, ніби на свято, й вона взагалі припинила готувати.

Мені було дивно, що за цілий день бабця жодного разу не покликала мене до столу. Вони з дідусем їли, а на мене не зважали. Ввечері я відчула, що зголодніла.

Попросила у бабусі поїсти, але вона відповіла, що з дідусем усе з’їли. Їсти нічого.

Я лягла голодна, сподіваючись, що вдасться заснути. Побачила дідуся, який йшов на кухню, побігла за ним. Дід любив посмакувати на ніч чимось солоденьким.

Коли я зайшла до кімнати на столі стояли дві чашки гарячого какао й печиво. Він запросив мене до столу, ми добряче підкріпилася. Спала я тієї ночі без задніх ніг, прокинулася пізнього ранку від смачного аромату.

Бабуся смажила яєчню й зробила чай з м’ятки. Я виїла все, що мені насипали й попросила добавки. Коли батьки повернулися за мною Не могли повірити власним очам.

Я їла без зайвого вмовляння усе, що давали. Мама просила поділитися рецептом чудодійного зцілення, а бабуся тільки посміхалася. Я ж і до цього часу згадую те какао й печиво. Нічого смачнішого ще не куштувала за все своє життя.

КІНЕЦЬ.