Мій син Остап був єдиною дитиною у сім’ї. Після одруження я мріяла про велику родину. Хотіла мати хоча б трьох діток, але жорсткі реалії життя дали зрозуміти, що краще одному дати толк та поставити на ноги, ніж думати, що робити із трьома.

В студентські роки Остап познайомився з Марійкою. З дівчиною ми познайомилися ще на початку їхніх стосунків. Вона нам дуже подобалася. Приємна, добра, мила до того ж вправна господиня. Ні для кого не стало сюрпризом, що після випускного діти одружилися.

Ми зі сватами допомогли їм придбати власну квартиру, а далі сказали, щоб уже думали про майбутнє самостійно. Не минуло й року, як Марія потішила нас усіх первістком. Народився хлопчик Руслан. Ми зі свахою кожного дня чергували біля дитини. Допомагали Маші в усьому. Хто з дитиною посидить, а хто хатні справи зробить. Невістка ж ще молоденька, перші пологи, після них треба до тями прийти.

Коли Русланчику виповнилося пів року син зізнався, що його дружина знову чекає на дитину. Я не думаю, що друге дитя вийшло у них заплановано. Проте, якщо бог дає, значить так треба. З другою дитиною ми допомагали вже рідше. Справлятися з двома немовлятами справа дуже непроста. Та хто ж допоможе молодій матусі, якщо не батьки.

Окрім побутових у дітей почалися й фінансові проблеми. Працював лише Остап, Маша сиділа у декретній відпустці. Грошей, що виплачувала держава, вистачало хіба на підгузки. Мені було шкода сина, тож ми з чоловіком допомагали фінансово скільки могли. Пізніше мене відправили на пенсію, а зарплатню чоловіка скоротили. Допомагати родині Остапа змоги не було. Ледве самі виживали.

Мати Маші продовжувала ходити до дочки й няньчитися з онуками. Проте їй теж було важко встигати за двома немовлятами. Роки брали своє. Коли старшому виповнилося 2 роки стало трішки легше. Ми були на святкуванні дня народження Руслана, коли Остап повідомив «радісну» новину, що Маша вагітна втретє.

Ми зі свахою лише переглянулися, але нічого не сказали. Про що думають наші діти та як вони планують далі жити? Три дитини у двокімнатній квартирі з одним працюючим татом – це навіть звучить страшно. Не хочеться втручатися в особисте життя сина, але доведеться направити їх на путь істинний. Діти – це велика радість, але ще й треба думати, як їх забезпечувати та дати гідне життя.

КІНЕЦЬ.