Я чув безліч історій про погані стосунки між зятем та тещею та ніколи ще не доводилося слухати про вередливого тестя. Шкода, що довелося пережити цю історію на особистому досвіді.  Розповім її й вам, щоб ви знали, що не тільки матері дружин бувають нестерпними.

З Іваном Опанасовичем ми познайомилися напередодні весілля й наше спілкування одразу не задалося. Замість привітань із майбутньою подією, мені цілий вечір довелося слухати докори, бо вчинив я не правильно. Перш ніж робити пропозицію Лілі, потрібно було запитати дозволу у них, її батьків. Виходить, що я через них переступив й тепер ставлю перед фактом.

Та якби так і було, але ж ось я, прошу їхнього благословення й відверто зізнаюся, що кохаю їхню дитину. Що ж тут неправильного? Потім виявляється, що й весілля ми робимо невчасно, бо таке питання потрібно вирішувати на сімейній нараді, де останнє слово за батьками, а молоді повинні підкорятися.

Коли це питання ми втрясли, Іван Опанасович почав розпитувати, що я маю за душею. Чи є дім, робота, заощадження? Мені на той час виповнилося 19 років, я щойно закінчив навчання, звісно, що нічого у мене не було. Так і сказав, батько Лілі лише сумно похитав головою.

-І куди ти поведеш мою дочку після весілля?

-Ми житимемо біля моїх батьків – спокійно пояснив я.

-Е ні, чоловіче, моя дитина у прийми не піде. Якщо ти хочеш отримати наше благословення й взяти Лілю за дружину, то жити ви будете біля нас, поки на власне житло не заробиш.

Мене просто поставили перед фактом, не запитуючи моєї думки. Лілю я кохав безмежно, тому погодився на умови її батька. Після весілля моє життя перетворилася на справжнє випробування.

Я вставав раніше всіх, щоб впоратися біля худоби та накосити трави на день. Після сніданку мчав на роботу у місто. Додому повертався пізно й страшенно втомлений, але тестя то не цікавило.

Він давав мені величезний список роботи, яку потрібно було зробити до наступного дня. До ліжка я добирався далеко за північ. Не встиг голову до подушки прикласти – як треба вставати на роботу.

Декілька разів Ліля намагалася заступитися за мене, але зробила лише гірше. Я був вимушений слухати, що ховаюся за спідницею дружини, а сам навіть не здатний на серйозну розмову. Три роки ми жили біля батьків Лілі й три роки я кожного дня слухав, що поганий зять й ще гірший чоловік.

Можливо мої страждання так і продовжувалися, якби не дзвінок одного вечора. Телефонувала моя двоюрідна сестра, сповістила про смерть дідуся. Сказала, що потрібно приїхати у місто до нотаріуса, бо дід залишив квартиру мені.

Через місяць ми з Лілею переїхали жити у власне житло, а ще через два довідалися, що станемо батьками. Життя окремо пішло нам на користь. Я не можу передати словами, як же добре було бути господарем у власному домі.

Схоже Іван Опанасович сильно за мною сумував, бо почав навідуватися до нас в гості, щоб перевірити, як це ми живемо без їхньої допомоги. Тепер я слухав, що поганий господар. Тесть перевірив кожен закуток у квартирі й буквально тицяв мене носом в те, що потрібно переробити. Я терпів це все лише заради дружини. Не хотів псувати відносини з батьками коханої.

Останньою краплею став день народження тещі. Ми приїхали раніше від усіх, щоб допомогти накрити на стіл. Коли почали з’їжджатися перші гості, усіх запросили до столу, а мене тесть відправив у хлів почистити від свиней, бо він не встиг, а ввечері ми повернемося в місто, тож йому ніхто не допоможе.

Тож поки всі святкували, я наймитував. Після того випадку заявив дружині прямо, що більше усіх тих принижень я терпіти не буду, тому від гріха подалі до її батьків ні ногою.

КІНЕЦЬ.