Колись за студентських часів мені випала чудова нагода переїхати до Чехії та навчатись тут за програмою обміну. Тоді я думала, що це чудова перспектива і після закінчення програми я повернусь додому та побудую таке життя, про яке завжди мріяла.

Але склалось так, що у Празі мені довелось залишитись на цілих двадцять років. Тут я знайшла спочатку роботу, потім другу половинку, вийшла заміж та народила дитину. І тепер уже повертатись просто не було сенсу. Та я навіть задоволена, що доля вирішила саме так, адже тут я маю все, що хотіла.

В Україні проживає моя матуся, сама вона знаходиться у селі, де я виросла та провела юність. За неї я була спокійна, оскільки в одній хаті з нею жила моя молодша сестра. Їх я провідувала дуже і дуже рідко, оскільки дорога довга, а вихідних у мене мало, тому тут так і не підбереш, щоб вибратись на трішки більше часу. А чи є сенс їхати на два дні?

Кожного місяця я надсилала гроші сестрі. Вже тоді у всіх були картки і найзручніше було перераховувати так. Тому я і скидала доволі круглі суми, аби Віка передавала кошти матері. Мені хотілось, що рідні жили нормально і не рахували кожну копійку.

Вперше за стільки років я домовилась про досить тривалу відпустку на роботі. Тоді і вирішила, що це найзручніший момент для того, аби відвідати рідних. Та коли я прийшла за знайомою адресою, то мало свідомість не втратила.

Наш рідний дім був просто у жахливому стані. Дах явно протікав, паркан був повалений, кругом все заросло. Та далі слідував ще більший шок, бо я побачила свою худу, бліду, брудну матір.

Вона була вдягнена буквально в якісь порвані речі із плямами. Коли ми поговорили, то вияснилось, що жінка проживає тільки на свою пенсію. А вистачає її на ліки, дрова, світло, воду.

Я не могла повірити, що весь цей час Вікторія просто забирала всі ті гроші собі. Мама розповіла, що із чоловіком вони давно купили будинок та повністю зробили в ньому ремонт, мають новенький автомобіль і тепер їх син вчиться на заочній платній формі навчання. Ну і яка адекватна людина повірить, що це все придбано за заробітну плату бібліотекаря і медсестри?

Такою злою я давно себе не пам’ятаю. Та як взагалі вистачає нахабності і совісті творити такі махінації? Матір я відразу вирішила забирати із собою. Я вірю, що там їй буде значно краще. Поруч із нашим домом знаходиться чудовий пансіонат, де матуся буде у добрі і теплі.

Я знаю, що в Україні, коли чують слово «пансіонат», то думають, що це щось погане і дочка просто хоче спекатись батьків. Але ж хіба ви знаєте, як воно там насправді? Ми будемо платити немалі гроші для того, аби за матір’ю був цілодобовий нагляд, постійні медичні обстеження та лікування, ціле коло друзів, повноцінний раціон.

Якщо я постійно буду на роботі, як і чоловік, то такої опіки ми не зможемо їй дати. І вона буде тільки сумувати та дивитись у вікно. На вихідні дні там дозволено забирати своїх рідних додому.

Я думаю, що це найкращий варіант і мама відпочине хоча б на старості літ.

КІНЕЦЬ.