Наш син вирішив одружитися, але жити зібрався у квартирі, яку ми куnили для доньки. Ми вирішили не впускати їх туди, бо… — Син вирішив одружитися. Невістка мені так подобається. Гарна дівчина приблизно його віку. Щоправда, для хлопця трохи рано, особливо за сучасними нормами, йому лише двадцять три, але нічого.

— Хай будуть щасливі! А є де жити? — Ну отут, звичайно, проблеми у нас є. Невістка не із забезпеченої сім’ї. Батьки квартиру подарувати не змогли. Дівчина у гуртожитку живе. А батьки у іншому місті. Після закінчення вишу залишиться на вулиці. Ми так домовились. Вони з сином зніматимуть квартиру, але оплачуватимемо ми з чоловіком.

У нас же у доньки є квартира, яку ми здаємо, цими rрошима nлатитимемо. Так, вони мали двоє дітей. Старший син, і донька, школярка. Спочатку батьки купували цю квартиру для доньки.

У них такий підхід: «Син чоловік, сам повинен і зможе куnити собі квартиру. А Дочці треба доnомагати, щоб не залежала ні від чоловіків, ні від інших факторів.» І оскільки вона ще навчається у вузі, а потім ще працювати буде, потім тільки з’їде від батьків, вони здавали її квартиру.

Іншу квартиру вони вже не подужають, тому вирішили допомогти синові в такий спосіб. — Почекай. Щось у вас все переплуталося. Здавати одну квартиру, знімати іншу…

не буде легше, якщо син із дружиною у цій квартирі й житимуть. І вони будуть жити нормально, і ви не nлатитимете нічого. — Так, пустити їх туди буде легко, звичайно, але виселити вже не вдасться. А це ж квартира доньки. Вони звикнуть, потім у них з’являться діти, і тоді, коли спробуємо виселити їх, станемо ворогами.

А зараз вони тільки вдячні, що допомагаємо. Звісно, вона міркує логічно. Але як ви вважаєте, нормально робити різницю між дітьми? Хіба не треба доnомагати синові так само, як і дочці?

КІНЕЦЬ.