Моя мама десь майже рік тому занедужала.

Мені тоді якраз подзвонила моя рідна сестра, вона попросила, щоб я доглядала за нею.

Мені було непросто, адже на руках маленька дитина, та моя сестра жила далеко і не могла забрати маму до себе і, особливо, допомагати мені в цьому догляді.

А я жила якраз близько біля мами і погодилася взяти опіку над нею, бо розуміла, що все сходиться до того, що саме я за нею доглядатиму.

Щодня я ходила до мами, прибирала, готувала їй їсти, бігала в магазин та аптеку, допомагала їй у всіх її потребах.

Мама шкодувала мене з дитиною, тому намагалася вставати і трохи щось робити сама, щоб якось полегшити мені роботу, хоча їй було важко робити навіть елементарні речі.

Я прийду до неї, а вона мені вже картоплі начистить, чи посуд помиє, але хоч щось старалася зробити.

– Вибач, донечко, що стільки турбот у тебе з’явилося через мене, я так не хотіла цього, – винувато щоразу мені казала мама.

Видно було, що вона дуже хотіла все робити сама, щоб в мене не було зайвих турбот.

Хоча мені було важко, але я з теплотою і турботою дбала про свою маму завжди і в усьому.

Незабаром мама все робила сама вдома, хоч їй було непросто, а я раз в декілька днів прибігала до неї з дитям, приносила продукти їй і все необхідне.

Мама, дуже добре, швидко відновилася і все стало добре, ми обоє дуже раділи цьому.

Я трохи відпочила, набралася сил як мені сестра чоловіка мого, зовиця, телефонує:

– Моя мама в стаціонарі зараз, скоро її випишуть додому, але їй потрібний догляд. Фахівці їй сказали лише лежати. Доглянь за нею, ти ж знаєш, що потрібно робити. Он маму свою, як швидко ти на ноги поставила, ти з дитям вдома сидиш, а я на роботу ходжу.

Я пояснила спокійно зовиці, що їй буде легше за мамою доглядати, адже вона близько живе, щовечора після роботи може забігати до неї і робити швидко усі справи, а мені з малою дитиною їздити щодня в інший кінець міста дуже непросто.

Я погоджувалася їй допомагати чим можу, але лише декілька днів в тиждень, не більше, бо й своє життя маю і своїх справ вистачає.

Думала так буде добре усім.

Та сестра чоловіка відразу за це на мене образилася, ще й мамі про мене щось наговорила.

Довго зі мною не розмовляли. Я пропонувала свою допомогу, та зовиця відмовлялася від усього.

Вже свекрусі стало краще, але вона так розлінилася, що сама вже нічого не хоче робити.

Донька її й досі бігає до неї щодня, свекрусі сподобалася така турбота і вона дуже швидко до цього добра звикла.

Якщо вона рідної доньки не шкодує, то мені б і зовсім непросто прийшлося.

Вже моя мама ходила до свахи, просила, щоб вона сама щось робила, дала доньці відпочити, але та й слухати не хоче.

А потім зовиця з дитиною були в стаціонарі, я до свекрухи щодня не могла ходити.

У неї одного разу закінчилися продукти і вона пішла по магазинах. Відтоді скрізь почала ходити і все сама робити.

Зараз сміється, дякує мені сестра чоловіка, каже, що мені потрібно було раніше так вчинити з її мамою.

А я вважаю, що мудро вчинила. Хіба не так?

КІНЕЦЬ.