Оля вкладала доньку спати і думала про свого чоловіка Максима. Він знову затримувався на роботі…

– Щось він часто почав затримуватись, – подумала вона. – Що ж у них на роботі таке робиться, що прямо допізна треба сидіти?

Оля була терпляча жінка, але ці пізні повернення чоловіка тривали вже майже місяць і починали її дратувати.

Вона сама забирала дитину з садка, готувала вечерю, і вони вкотре вечеряли тільки вдвох із дочкою.

Максим повертався пізно і часто відмовлявся їсти, говорячи, що повечеряв на роботі.

Ользі здавалося, що вони стали віддалятися. Вона старалася відганяти від себе погані думки, намагалася думати про хороше…

…Раптом задзвенів її телефон.

– Мабуть Максим! – подумала Оля.

Вона глянула на екран і спохмурніла. То була її подруга Христина.

– Привіт, Христинко! – сказала Оля. – Що трапилося? Чого так пізно дзвониш?

– Олю, ти краще присядь! – раптом сказала Христина. – Я щойно бачила твого чоловіка. І він був не сам…

Оля так і застигла з телефоном в руках.

А Христина продовжила:

– Він з якоюсь жінкою йшов, вони дуже мило розмовляли й обіймалися.

У Ольги все попливло перед очима… Найгірші її очікування справдилися.

– Ох, ця Христина! – подумала Оля. – Любить вона погані новини повідомляти. Радіє, коли іншим погано. У самої життя не склалося, так вона за іншими стежить. І якщо щось не так, одразу повідомляє…

Ольга попрощалась з Христиною і зателефонувала до чоловіка.

Пішли довгі гудки і, нарешті, почувся такий рідний голос:

– Олечко, я затримуюсь. Лягайте без мене…

Оля не встигла нічого сказати, як він поклав слухавку. Як же їй хотілося йому вірити… Може, Христина помилилася? Може, це був чоловік просто дуже схожий на її Максима?

Погані думки лізли в голову. Оля всю ніч не могла заснути, чекала на чоловіка…

Той прийшов аж під ранок, коли Оля вже спала. Безсонна ніч далася взнаки.
…Задзвенів будильник, треба було збиратися на роботу.

Оля ледве розплющила очі. Максима поряд не було. Вона вийшла у залу. Чоловік спав там…

– Ти о котрій прийшов? – розбудила його Оля.

– О першій ночі, – сказав він. – Ви вже міцно спали, тож я вирішив не будити вас і ліг у залі…

– О першій ночі?! – ахнула Оля. – Та я до 4–ї години не спала, на тебе чекала! Чому ти мені брешеш?!

Сльози покотилися з очей Ольги.

– Максиме, тебе вчора бачили з іншою жінкою… – сказала вона.

Максим напружився, але потім спокійно сказав:

– Я давно вже хотів тобі сказати, але якщо інші донесли, то це на й краще. Напевно, твоя Христина вже повідомила новину?

– Не має значення, хто сказав, – втомлено відповіла Ольга.

– Я покохав іншу жінку, Ольго, – сказав Максим. – І коли ти вже все знаєш, то давай розставимо всі крапки над «i». Я хочу жити з нею. І оскільки ця квартира моя, то вам із Марійкою доведеться переїхати. Я житиму тут…

Оля аж присіла від несподіванки… Все виявилося ще гіршим, аніж вона передбачала. Вона в одну мить втратила все: чоловіка, житло, сімейне щастя…

Оля вийшла з кімнати і сіла на ліжко дочки. Дівчинка розплющила очі. Пора збиратися в садок…

– Господи, дитячий садок! – подумала Оля.

Він був поряд з будинком. І дівчинка тільки–но звикла до вихователів і діточок. Перестала плакати. І тепер усе міняти?!

Оля знала характер Максима. Сперечатися з ним було марно. Тим більше, що квартира була придбана до шлюбу і вона жодних прав на неї не мала.

Ольга машинально збирала доньку, а сама була, як у тумані.

– Господи, хоч би це був сон! – думала вона. – Це не може статися зі мною. Я не вірю! Адже ми були такі щасливі. Така гарна родина…

Оля зайшла у кімнату, де лежав Максим. Він спав і посміхався уві сні. Як він може спати з такою блаженною усмішкою, коли їхня родина руйнується?

Прибігла Марійка і кинулася до батька. Дівчинка обіймала його маленькими ручками і клала улюбленого ведмедика батькові під бік. А він обернувся уві сні і сказав: – Оксанко, дай поспати.

– Оксанка?! Ти дитину назвав Оксанка?!

Ольга була сама не своя. Тільки зараз до неї дійшов весь жах того, що відбувається.

– Припини галасувати! – сказав Максим. – Тут донька. Ідіть у дитячий садок і на роботу тобі пора. Подумай про те, що я тобі сказав.

І він обернувся до стіни. Очевидно, сам на роботу він не збирався…

– Мамо, чому мене тато назвав Оксанкою? Він забув, як мене звуть?

Ольга не знала, що відповісти доньці. Як їй пояснити, що тато більше їх не любить і вони більше не мають сім’ї. І дому не мають. Нічого не мають…

Оля обійняла дівчинку. Ходімо в садок, а ввечері поговоримо.

На роботі Оля плакала. Вона не могла зосередитись. Сльози струмком текли по її щоках.

– У тебе щось сталося? Хтось заслаб, чи ти сама погано почуваєшся, – запитала її начальниця Ірина Олексіївна.

Оля плакала. Вона й слова не могла вимовити. Вона тільки зараз зрозуміла, що роботу вона теж може втратити. Їй, швидше за все, доведеться поїхати до матері в інше місто, бо вона не зможе на свою заробітну плату винаймати житло і жити з дочкою сама.

Оля пішла в туалет, вмилася. Співробітниці приготувалися слухати її історію. Розповідати довелося б у будь–якому разі…

Оля ніяк не могла зібратися з думками. А потім виклала все одним махом.

У кабінеті запанувала тиша. Всі були впевнені, що в Ольги дуже хороша сім’я, чоловік, який любить, достаток.

Як таке могло статися з нею, ні в кого не вкладалося в голові. Оля була вродлива, доброзичлива дівчина. Від таких не йдуть…

Тишу порушила Тетяна. У неї, виявляється, була порожня квартира брата, який зараз жив за кордоном. Вони хотіли її здавати, але ніяк не могли знайти потрібних мешканців. А охайна Оля їм підходила.

– Але я не маю стільки грошей, щоб винаймати житло.

– А не треба стільки. Платитимеш половину. Головне, щоб заборгованості по комуналці не було. Я поговорю з братом, думаю, що він погодиться. Сьогодні зателефоную. Навіть зараз.

Таня вийшла в коридор для розмови. Повернувшись, вона посміхалася. Брат погодився.

– А де ця квартира?

– Та тут недалеко. Тобі буде зручно.

Оля зітхнула. Однією проблемою менше. Але тут вона подумала про Максима. А його ж їй ніхто не поверне. Він її більше не любить!

Сльози знову навернулися на очі…

На роботі в неї були жалісливі жінки. Вони любили Олю. Таку сумлінну, відповідальну дівчину неможливо було не любити. Жінки заспокоювали її, як могли. Половину робочого дня ніхто не працював.

Повернувшись додому, Оля знайшла записку від Максима. Він написав, щоб вона повідомила, коли виїде з квартири. Ключі, мовляв, нехай покладе у поштову скриньку. Більше розмовляти він не хоче. Спокійно не вийде, а сварка ні до чого. Поки що він поживе в Оксани.

Ольга зазирнула у шафу. Речей Максима майже не лишилося.

Ну що ж, принаймні їй є куди йти. У вихідні вона збере свої речі, і вони переїдуть в іншу квартиру.

У Ольги не було сил, все валилося з рук. Нічого не хотілося робити. Вона раділа, що дочка сама грається і не чіпляється до неї.

Оля лягла на диван і заснула. Через деякий час її розбудив телефон. Дзвонила свекруха. З нею вже точно Оля не хотіла розмовляти. Вона вимкнула телефон. А години через дві подзвонили у вхідні двері.

– Кого там ще принесло? – пробурмотіла Ольга і пішла відкривати.

Оля нікого не хотіла бачити.

Прийшли свекри. Вони були дуже стурбовані.

– Чому ви слухавку не берете? У вас щось трапилось? Де Максим?

– А ви нічого не знаєте?

І Ольга розповіла їм все. І знову заплакала…

Свекри стояли приголомшені й мовчали.

А потім Сергій Миколайович раптом сказав:

– Нікуди їхати не треба! Ти залишишся жити тут із Марійкою. Поки що так. А з сином я поговорю.

Олена Михайлівна обійняла Олю.

– Як же ж так? Ми ж тебе любимо як рідну дочку. І Марійку теж. Звісно, живіть тут, а тато щось вигадає.

Сергій Миколайович набрав номер сина, але той був недоступний. Чоловік розгнівався.

– Нікуди він від мене не дінеться! – сказав він. – Бач, що надумав сім’ю кинути! Я його на роботі дістану.

І, звернувшись до дружини, сказав:

– Олено, погодуй дівчаток. Оля в такому стані точно нічого не їла і дитину не годувала.

Оля сиділа не рухаючись.

– Як же ж мені пощастило зі свекрами, – думала вона. – І як Максим не схожий на своїх батьків.

Максим вислухав настанови батька і погодився на його умови, що Ольга з донькою поживуть у його квартирі, доки батько не купить їм нове житло.

Сергій Миколайович розумів, що розбиту чашку не склеїш. Неможливо зберегти сім’ю після зради чоловіка. Але він твердо знав, що не покине невістку й онуку і допомагатиме їм у всьому…

Через рік Ольга з донькою переїхали у нову квартиру.

Сергій Миколайович допоміг невістці і з роботою. Адже вона тепер мала заробляти більше…

Максим спілкується з донькою, хоча Оксані це й не до вподоби.

А в Ольга з’явився коханий чоловік… Вона дуже любить свого Андрійка, а він її. З Марійкою вони теж найкращі друзі.

Ольга вже мріє про весілля і навіть не згадує про Максима, який так підло зрадив її…

КІНЕЦЬ.