Микола затишно влаштувався на дивані з мисочкою чипсів і горішків.

На журнальному столику вже акуратно стояв келих пінного.

Микола взяв пульт від телевізора і, крекчучи від задоволення, увімкнув свій улюблений канал.

Галя нерішуче крутилася поруч і нишком поглядала на чоловіка.

Вона то неіснуючу порошинку змахне з шафи, то поправить старовинні фігурки в серванті.

– Галю, годі вже тут шарудіти! – не витримав Микола. – Давай уже, або сідай поруч, або йди почитай там щось, чи що. Бачиш, у мене нарешті свята нормальні почалися! А то минулого року постійно відволікали…

– Микольцю… – нерішуче почала Галя. – Я хотіла з тобою серйозно поговорити.

Чоловік важко зітхнув, але телевізор зробив тихіше.

– Що трапилося? – запитав він.

– Та нічого, в принципі. Просто… Катрусі вже вісім років, а ми за цей час навіть нікуди не їздили всі разом. Так… Природа, річка, шашлики. Взимку по гостях. А хочеться якось змінити картинку, атмосферу. Наприклад, ось!

Галя сіла поряд і дістала якийсь папірець. Микола глянув на нього й застиг від здивування.

– Ось дивися, у Карпатах на свята так гарно, стільки всього, – крутила вона в руках брошурку.

– Так, стоп! – зупинив її чоловік. – Все це, звісно, добре, але… А скільки на це грошей треба, ти подумала? Дорога, туди, назад…

– Їхати всього кілька годин, – сказала Галя.

– Це раз, – не звернув уваги на її зауваження чоловік. – Квитки зараз дуже дорогі, бензин теж. Там треба оселитися, витратитись… Їжа, розваги…

– Я вже знайшла чудовий маленький готельчик. Ціна дуже непогана.

– Та який би він не був, це ж гроші, Галю! Ти що забула? Ми на машину збираємо.

– Так, збираємо. Тільки я не розумію, чому такий поспіх. У нас чудова машина…

– У нас стара машина, а я давно мрію про джип!

– Микольцю, але це ж емоції, враження. Їх не купиш! Можна тільки відчути. А машина – це просто річ.

– Це не просто річ! Це джип. І це надовго. Тим більше, я маю плани. З хлопцями поїдемо на риболовлю, потім сходимо кудись. Я не можу їх підвести.

– Ти з хлопцями стабільно зустрічаєшся раз на місяць. Переживуть.

– Це інше. Раз на місяць всі завжди поспішають кудись, ніякої душевності. А зараз свята, розслабитись можна. Коротше, Галю, я не хочу кудись їхати. А знаєш чому? Бо нікуди й нема чого! Можна чудово провести час вдома і без зайвих витрат!

– Мені премію дали, достатньо для того, щоб чудово відпочити сім’єю. Відкладені на твій джип я навіть не чіпатиму…

– Галочко… – чоловік втомлено провів рукою по волоссю. – Давай потім про це поговоримо. З’їздимо колись. Не втече від нас воно. А поки що дай я телевізор подивлюся. Перший тайм і так пропустив…

– Ні, Миколо, так не піде, – обурилась Галя. – Набридло! Як же ж мені набридло! Ці диванні вихідні, посиденьки в кафе, чи в гостях. Столи, їжа! Хочеться прогулянок, вражень! А ти ж такий важкий на підйом! Тебе і влітку на прогулянку в парк важко витягнути. А вже взимку то взагалі. Не виманиш нікуди. Скільки можна? Ти глянь! Ти ж почав набирати вагу!

– Що–о–о? – ця тема зачіпала чоловіка за живе.

– Пінне, чипси, риба, горішки! Тортики твої улюблені. І ніякого спорту. Навіть на прогулянки не ходиш! Думаєш, все так і буде в тебе повз пролітати? Ти, любий мій, не забувай, нам уже не по вісімнадцять. Зараз пару цукерок з’їси і все!

– Ти, знаєш, теж такий собі зразок для наслідування! – сказав Микола. – Солодкого їси багато і займаєшся спортом всього раз на тиждень.

– Так це так. Але я хоча б намагаюся гуляти щодня: одна, чи з Катрусею. І взагалі я не дозволяю собі особливо вилежуватися. Хоча треба, звісно, серйозно взятись за себе. А для цього мені треба якось струснутись! Хочеться емоцій, вражень!

– Я вже сказав – нікуди й нема чого їхати, – буркнув чоловік і знову втупився в телевізор.

– Отже, не поїдеш?

– Що значить не поїду? Не поїдемо! Нормально тут проведемо час.

– Ну–ну, любий! – зазвичай тиха Галя навіть голос підвищила. – Ми з Катрусею вдвох поїдемо! Ось зараз же ж і візьму квитки! Дитина теж мріє про цю поїздку.

– Ах так? Ну то вперед! – обурено вигукнув Микола і з силою почав натискати на кнопки пульта…

…– От, Катрусю, приїхали. Гори!

– Яке тут повітря! – захоплено ахнула дівчинка. – А яка природа! Не те, що в нас! Так, мамо?

– Так, люба. Це точно. Я тут була ще до весілля із татом. Давно вже. Теж скучила за цим…

– Шкода, що тато з нами не поїхав, – в очах дівчинки промайнув смуток.

– Так, шкода. Але він не любить такі поїздки, тому я вирішила, що ми чудово проведемо час удвох! А коли повернемося, підемо в гості до Петренків усі разом. З татом.

– О, тоді мені Даринці подарунок треба привезти!

– Звісно, привеземо. Тут стільки сувенірів, втомимося вибирати!

– Чудово!

Бачачи радість дочки, Галя не могла не посміхнутися. Це того варте. Щоправда, із Миколою вони до від’їзду так і не розмовляли. Це було сумно…

Але їй уже нестерпно стало так жити. Хотілося гуляти разом, кудись їздити.

Якщо чоловік не змінить своє ставлення до цього, вони сваритимуться частіше. Але краще про це не думати зараз. Зараз вони з донькою будуть просто веселитися! Адже ж часу не так багато…

…Вранці наступного дня вони поїхали кататися на лижах і санчатах. Катя була в захваті буквально від усього і Галя її нескінченно фотографувала.
Потім вони пішли в кафе поїсти. Вони весело розглядали меню, як раптом Галя помітила знайоме обличчя.

Не може бути! Їй Микола ввижається! Схоже, вона засмутилася через їхню сварку сильніше, аніж думала. Але що це? Катя теж дивилася у той бік.

– Ма-а-мо… Це що, тато?

–Ні, Катрусю, не може бути…

– Але це тато, мамо! Точно тато! І куртка, і шапка його!

Донька помчала до чоловіка. Галя за нею.

– Тату! Тату! – кричала вона і ось уже Микола кружляв дочку в обіймах.

– Микола??? Ти як тут опинився?

Чоловік виглядав дуже збентеженим.

– Та якось… Порожньо стало без вас. Сумно. Стрибнув я в машину і ось я тут!

Галя здивовано дивилася на Миколу.

– Хто ви і що зробили з моїм чоловіком? – пожартувала вона.

– Нічого, – він кинув на неї збентежений погляд. – Я… Просто скучив.

– Усього ж день пройшов!

– А я все одно скучив!

Він міцно обійняв дружину.

…Коли вони разом повернулися в готель, щаслива Катя, втомлена від маси вражень, одразу лягла спати. Галя й Микола сиділи в обіймах, на маленькому велюровому дивані і дивилися якийсь фільм.

Несподівано Микола повернувся і глянув Галі просто в очі.

– Спасибі, – сказав він.

– За що? – здивувалася Галя.

– За все. За цю поїздку, за нашу сім’ю, за те, що так стараєшся для нас. Ви коли поїхали, я так спочатку сердився! А потім подумав. Адже ж ти маєш рацію. Що наше життя? Живемо, нічого не бачимо. А час іде. І довкола стільки всього цікавого. А я й справді засидівся. Мені теж треба було струснутись, хоч я цього навіть і не відчував. Насправді це круто. Знаєш, я виїхав рано вранці, каву взяв, дорога була приємна. Думав про вас…

– Ого, я навіть не очікувала… Думала, ти просто вирішив перетерпіти.

– Та ж ні! Ти права у всьому. Треба гуляти, треба десь вибиратись. Особливо сім’єю. Катруся така щаслива. Поки ще є час, здоров’я, кошти… Це дорогого вартує.

– Так, – зітхнула Галя. – Жаль тільки, що завтра ввечері вже їхати…

– Ой, от же ж я! – сказав Микола. – Так. Ніхто нікуди не їде. Повертай квитки, поки не стало надто пізно. Я продовжив нашу відпустку ще на три дні!

Галя здивовано дивилася на чоловіка.

– Повір, кохана, тепер у нас все буде зовсім по–іншому!

Вони дружно взяли келихи й щасливо засміялися…

КІНЕЦЬ.