Степан звик сподіватись тільки на себе, він ніколи не просив допомоги в друзів і рідних. Коли він одружився, то заробляв небагато. Вони з дружиною жили на орендованій квартирі і грошей їм не вистачало. Вони постійно економили.

Вони не могли собі дозволити їздити на відпочинок чи купувати нові речі. Їхнє життя було дуже складним.

Через деякий час Степан дізнався, що його дружина вагітна. Він зрозумів, що тепер вони будуть жити ще гірше. Адже їм потрібно буде витрачати гроші на дитину. Підгузки, дитячі речі і суміші – це дуже дорого!

Чоловік знайшов другу роботу, але це нічого не змінило і їм доводилось продовжувати економити. Він думав, що гірше не може бути. Але через деякий час п _омерла його дружина і він залишився сам з маленькою дитиною.

Степан не здавався і сам виховував дочку. Він старався добре виховати Олену. Він хотів, щоб його дитина була щасливою і в майбутньому стала успішною жінкою.

Зараз дівчина уже доросла. Вона закінчила університет і знайшла хорошу роботу. Одного вечора Степан вирішив розповісти дочці, як йому було важко.

– Колись я залишився один з маленькою дитиною. Матір пішла у інший світ, а я тоді розривався між роботою і домашніми справами. Я був гордим, тому не просив допомоги у дідуся та бабусі. Я вважав, що сам маю вирішувати свої проблеми.

Пам’ятаю, що ти часто хворіла і я відпрошувався з роботи. Через це мене ледве не звільнили. Я був змушений працювати не на повний день, щоб встигати забирати тебе з дитячого садочку і тому заробляв небагато. Бували дні коли ми не мали що їсти.

Я не дозволяв собі витрачати гроші на забаганки, я усе життя економив. Колись я хотів купити собі вудку, але так цього не зробив, бо розумів, що це зайві витрати.

Заради тебе я відмовився від своїх мрій.

– Тату, я тобі вдячна, що ти мене виховав. Але на твоєму місці я б попросила допомогти у бабусі. Ти б міг працювати поки вона сиділа б зі мною і наше матеріальне становище покращилось.

Усі мої подруги мали гарний одяг та іграшки, а я зі заздрістю дивилась на них. Я мріяла про ляльку і не хотіла ходити в старому одязі. Я виглядала дуже бідно і через це з мене сміялись мої однокласники.

Батьки Степана навіть і не догадувались, що йому потрібна була допомога. Він їм розповідав, що все у нього гаразд. Якби вони знали, що йому важко, то б сиділи з онучкою і допомагали синові матеріально.

Чоловік вважає, що робив усе правильно. Він не хотів обтяжувати своїми проблемами батьків і друзів. Він був гордим і вважав, що поставить себе у незручне становище коли попросить допомоги.

Але дочка його не розуміє. Вона вважає, що її дитинство було б щасливішим, якби батько попросив допомоги у рідних.

А як ви вважаєте хто має рацію батько чи дочка?

КІНЕЦЬ.