Якраз тоді ще була неділя, я виносив в пакетах сміття з квартири і на вулиці побачив розмову жінок і бабусь на лавочці, щось шепотіли.

Я прислухався, почув наше прізвище і зрозумів, що розмовляють вони зараз саме про мене і мою дружину.

– Уявляєш, у них вже троє дітей є, а тепер вона ще й четверту дитину чекає. Зовсім розуму немає. І де вони там всі помістяться в тій однокімнатній квартирі? Такі люди дивні, а потім такі скаржаться, що їм не вистачає на життя. Нащо їх стільки? Не зрозуміло.

Правду кажучи, мені хотілося дуже повернутися до них і сказати, що все це – не їх справа. Що у нас все добре і ми самі розберемося, але цього робити не став.

Адже їм важко буде щось пояснити, їм, насправді, байдуже до мого життя і життя моєї сім’ї, їм аби поговорити. Але вони згадують не добрі речі про нас, а таке враження, що лише бруд якийсь шукають.

Я спочатку засумував, не розумію, чому люди просто так лізуть в чуже життя, а коли повернувся додому, то забувся про всі негаразди.

Мене зустріли мої радісні дітки і дружина насипала смачнющий сніданок.

В квартирі був смачний та гарний аромат, діти ложечками їли яєчню з салатом, а моя дружина Соломія робила мені каву.

Мені дуже затишно вдома. Так, ми маємо троє діток, зараз чекаємо четверту донечку.

Моя дружина налагодила гарний побут, вона гарна мама, дуже любить діток, справляється добре з усім.

Я непогано заробляю, але моя робота пов’язана з відрядженнями, мене часто не буває вдома і зрозуміло, що за одну зарплату шикувати не буде ціла сім’я, але на життя нам вистачає.

Але коли я повертаюся додому з відрядження – відчуваю себе найщасливішою людиною на світі.

Соломія завжди займається з дітьми, водить їх на гуртки, я їй завжди допомагаю, коли вдома. Коли їду у відрядження на робочому авто, у моєї дружини залишається наш автомобіль, вона сама їздить.

У нас все добре. Лише люди чомусь засуджують нас, що ми тулимося в маленькій квартирі і діти мають жити так.

Так, звісно, поки у нас немає грошей на більше житло, але нам і так добре.

Зараз досить таки зовсім непрості часи, надіюся скоро стане легше і візьмемо більшу квартиру в кредит, а поки радіємо тому, що маємо.

А нещодавно у тата був день народження, моя рідна сестра, у якої немає дітей, при гостях стала говорити, що не розуміє, як ми так живемо.

Вона дуже дивувалася, при всіх, що на 40-ка квадратних метрах тулиться стільки чоловік.

Родина вся приєдналася до обговорення нашого життя, хтось розумів нас, хтось ні. Але я побачив, як стало Соломії моїй прикро.

У моєї дружини пропав настій і вона попросила, щоб ми пішли додому.

Прикро, коли люди ось так можуть судити тебе. Нехай дивляться на свої родини.

Чи в них усе так ідеально, що вони шукають проблеми у інших?

Як реагувати на це, і як ставити усіх на місце, щоб потім на мене не ображалися навіть рідні люди?

КІНЕЦЬ.