Ніна та Макс жили в одному будинку. Навчалися в одній школі, але у різних класах. Він пішов у перший «А», вона в перший «В». Дружби між ними особливо не було, так, часом разом йшли до школи. Але Ніна закохалася у Макса. Проте свої почуття зберігала у глибокій таємниці. Після школи Макс пішов навчатись у медінститут.

Ніна пішла за коханим. Їх зарахували до однієї групи. «Ось тепер я зможу ближче спілкуватися з коханим. І він так само закохається в мене», мріяла Ніна. Але… На третьому курсі Макс одружився з їхньою одногрупницею Вікою. Го ре Ніни було безмежно. Коханий одружений з іншою, професія ліkаря її ніяк не цікавила. І вона поkинула інститут. Бо ялася, що батько розсердиться на неї, адже вона була слухняною дочкою.

Але, на її великий подив, новина батько сприйняв не те що спокійно, а навіть з радістю. — Не хочеш вчитися, значить вийдеш заміж! — Сказав батько. Виявилося, що сина друга батька, Андрія, МЗС відправляє у закордонне відрядження. А для цього молодій людині необхідно бути одруженим. Усі протести Ніни на тему: «Я не люблю його!», батьком ігнорувалися.

Через місяць Ніна та Андрій, чоловік та дружина, вирушили до Канади… Сімейне життя, з чужою людиною, на її велике подив, Ніні сподобалося. Андрій не ліз до дружини. Давав їй час звикнути до себе. Такі, врівноважені стосунки не обтяжували Ніну. Навивали почуття захищеності та спокою.

Андрій був ніжним і дбайливим чоловіком. Минуло три роки. Андрій із Ніною прилетіли у відпустку на Батьківщину. Вирішили, що спочатку кожен поїде до своїх батьків, а ввечері всі разом відзначать приїзд у ресторані.

Андрій привіз дружину машиною до її будинку, сам поїхав до своїх батьків. Ніна проходила поряд із дверима квартири Макса, коли та відкрилася і звідти вибіг Макс. — Катись звідси, n’яна підзабірна паскуда!

— Кричала йому вслід розпатлана Віка. «А на її місці могла бути я. Дякую, тату!», подумала дівчина, і раптом усвідомила, що нічого, крім байдужості, до Макса не відчуває… — Коли потішимо батьків? — пошепки спитав Андрій. — Стривай. Нехай малюк трохи підросте, — так само, пошепки, відповіла Ніна, погладжуючи живіт. Закоханість швидко йде. А кохання приходить поступово, але це назавжди…

КІНЕЦЬ.