До магазину зайшла жінка під 50 років. Ніна підійшла до неї. — Добрий день. Чим можу доnомогти? — У мене незабаром ювілей, мені б що-небудь порядніше і дешевше, — ніяковіючи, сказала жінка. – У нас великі знижки на торішню колекцію. Проходьте будь ласка. Ніна обрала кілька суконь та проводила клієнтку до роздягальні.

— Одягайте. Подивимося, що вам найбільше підійде. Відвідувачка, одягаючи одну за одною сукні, виходила до неї. Але Ніні жодне не сподобалося. Жінка, з обличчя продавця-консультанта, зрозуміла це.

— Мені теж жодне не подобається, — зітхнула вона. Потім додала, — дня за два прийду з сином. Може й підберемо щось із останньої колекції… За два дні Ганна Семенівна прийшла разом із сином. Ніна аж затремтіла, побачивши за її спиною високого, статного красеня. — Знайомтеся, Ніночко, це мій син Андрій.

— Ходімо, Ганно Семенівно. Я для вас підібрала дві сукні. Думаю, вони вам сподобаються, – сказала дівчина. Жінка приміряла обидві сукні. Вибір Ніни їй сподобався. — Що скажеш, Андрійку? — Беремо все. Ти в них дуже гарно виглядаєш… Наступного дня Андрій зустрічав Ніну із квітами. Після роботи.

Передав запрошення мами на свій ювілей. – І в якому статусі я туди прийду? — Як друг. Влаштовує? — Цілком, — відповіла дівчина. Того дня вони довго гуляли, потім сиділи поряд на ювілеї Ганни Семенівни, потім зустрічалися щодня. Минуло два тижні. Андрій прийшов до Ніни на роботу.

— Я завтра від’їжджаю. Я розумію, що два тижні – це дуже мало. Але ти перша дівчина, яка сподобалася і мені, і мамі. Хочу, щоб і ти поїхала зі мною.

Відразу скажу – у статусі нареченої. Чекатиму тебе на вокзалі. А щоб не бути голослівним, ось! — Він дістав оксамитову коробку і передав її Ніні. Другого дня Андрій з матір’ю стояли на пероні. До них йшла Ніна. А на пальці у неї виблискувала обручка.