— Мамо, перестань докопуватися до Ганни. Вона чудово справляється з будинком! — Воно й видно, скрізь пил та бруд! — твердила своє Ольга Захарівна… Черговий візит свекрухи закінчився тим, що Андрій вщент посва рився з матір’ю і та пішла, грюкнувши дверима.

— Мама сказала, що більше ноги її в нашому домі не буде, — з сумом сказав Андрій, коли повернулася з нічної зміни дружині. — Не хвилюйся. Знаєш же, скучить, прийде. Не Галину ж їй діставати своїми причіпками, — відповіла Ганна.

— Так, сестру вона пестить і плекає. Навіть у свою квартиру покликала жити з чоловіком. Минуло близько п’яти років. Ольга Захарівна тяжко захво ріла.

Ліkарі попередили, що навіть коли вона випишеться з лікарні, що їй буде необхідний догляд… — Я за мамою доглядати не зможу. Мені скоро наро джувати. Одна і з дитиною, і з хво рою старенькою я впоратися не зможу. Та й Артур проти, — сказала Галя братові та невістці перед випискою Ольги Захарівни з лікарні.

— А нічого, що ти, зі своїм Артуром живеш у маминій квартирі?! — хитро запитав Андрій. — Це нічого не міняє! — Тупо твердила своє Галя.

— Але ж у нас однокімнатна квартира! Як ми там розмістимося? — обурився Андрій. — Значить, треба маму відправити в пансіонат для лежачих хво рих! — від цих слів Галини Ганна завмерла.

— Маму ми заберемо до себе! — твердо сказала невістка. І подивившись на здивоване обличчя чоловіка додала, — маємо накопичення. Продамо мою однокімнатну, додамо, купимо двокімнатну. Проживемо… За два місяці вони купили двокімнатну квартиру та переїхали жити туди.

Галина не зволила навіть з перевезенням матері допомогти братові та невістці. Ганна дуже втомлювалася: змінна робота, квартира, та ще й догляд за хворою свекрухою. Але Ольги Захарівни вона своєї втоми не показувала. — Дякую, Ганнусю, що мене не залишила, — з вдячністю в очах говорила їй свекруха.

КІНЕЦЬ.