У Ольги Захарівни двоє дітей. Старший син Олег та молодша дочка Галина. Донька розлучена. Живе із матір’ю. Ростить доньку школярку, працює і навіть подумує про повторне заміжжя. Син одружений. Дружина Ганна та двоє дітей, старшому з яких скоро закінчувати школу.

Два місяці тому Ольгу Захарівну вдарив інфаркт. Жінка пара лізована. У ліkарні як змогли, підлікували, зараз же їй потрібен домашній догляд. Довга та важка праця. Без будь-яких rарантій, що хвора може стати на ноги.

Ось тут і постало питання — а хто доглядатиме за мамою. Про те, щоб відправити матір до спеціалізованої установи, де доглядають таких хворих, простіше кажучи в богодільню, і мови бути не могло. Галина?

Вона з ранку до вечора на роботі, мати-одиначка. Вона не має можливості. Олег? Ну, припустимо, нагодувати і напоїти він зможе. А коли справа дійде до природних потреб? Як синові довірити підмити матір?

Залишилася одна кандидатура – невістка Ганна. — Маму ми заберемо до себе, — сказав дружині Олег. — Тобто ви з сестрою хочете звалити свої обов’язки на мене? — Ти все життя не працювала, вдома сиділа, настав час і тобі попрацювати. Ну так.

Ганна за всі роки заміжжя ніколи не працювала «на дядька». Зате вдома «орала», будь здоровий. Ганна впевнена, якби чоловік, хоча б тиждень виконував обов’язки домогосподарки, він би ніколи не сказав «не працювала». Крутишся цілий день як дзиґа. Ні відпочити, ні перепочити.

До речі, хоча стосунки між невісткою та свекрухою не були ворожими, та й дружніми назвати не можна. Свекруха не лізла до їхньої родини, але й пальцем об палець не вдарила, щоб допомогти невістці з онуками. Отже, ніякого почуття обов’язку перед свекрухою Анна не має. Але її ніхто не питає. З ліkарні Ольгу Захарівну привезуть до них додому.

КІНЕЦЬ.