Наближалася чергова – двадцята, річниця весілля. Аня дивилася на себе у дзеркало та репетирувала посмішку. За цим заняттям її застала дочка.

— Мамо, що ти робиш.

— Зображаю щасливу заміжню даму, щоби традиційна сімейна фотографія була на рівні. Дочка застигла: — Мамо, а хіба ти нещаслива з батьком?

— Ні, чому ж. Гріх сkаржитися. Ось тільки феєрверків в наших від носинах давно немає, і я зовсім не розумію його потяг фотографуватися щороку і змушувати всіх і кожного розглядати наші альбоми і захоплюватися. Та й не захоплюється ніхто вже давно… Аня пішла на роботу, а її дочка так і завмерла в коридорі.

Увечері до Бориса подзвонив старенький фотограф, у якого вони вже традиційно робили свої сімейні фотографії: — Боренько, добрий вечір!

Адже скоро ваша річниця, я правильно пам’ятаю? Так от цього разу я вас сфотографувати не зможу.

Я у санаторії. Але ви не хвилю йтеся, мій учень зробить це не гірше, якщо не краще за мене. А перед тим, як піти фотографуватися, ви напишіть на окремих листочках назви тих географічних місць, які вам дорогі і занесіть йому. Але не підглядайте один в одного. Добре?

— А навіщо це потрібно, Віталію Інокентійовичу?

— Ну, примха у хлопця така. Ви вже не полінуйтеся, зробіть це, будь ласка. Те, що вони побачили у студії у молодого фотографа, буквально вразило подружжя.

Замість весільної nодорожі вони пішли в похід. На озеро. Удвох. На весілля їм подарували професійну фотокамеру та Боря їх весь час знімав. У студії на них чекав цілий перформанс із цих фотографій на всі стіни. Фотографії були живі. Вони змінювали один одного, занурюючи подружжя то в одне, то в інше враження.

І це супроводжувалося відповідними звуками. Коли все закінчилося, до студії зайшов фотограф та вручив їм конверт.

— Вдома подивіться, — посміхнувся він.

Аня з Борисом були так вражені тим, що сталося, що навіть не згадали, що приходили фотографуватися. У конверті опинилися ті самі фотографії.

— Прийдеться завтра знову піти. Ми ж не сфотографувалися, – задумливо сказала Ганна.

– А знаєш що? Давай візьмемо дітей та з’їздимо на наше озеро. Заодно і сфотографуємось. На Аню дивився не чинний Борис, а веселий і такий рідний Борька, за якого вона вийшла заміж.

Перед сном Аня зайшла до спальні дочки: — Оленко, це ж все була твоя витівка? Олена посміхнулася.

– А чому саме ці фотографії?

— Тому що, озеро було єдине місце, яке ви обидва вказали у своїх списках.