Коли моя донька закохалась у старшого на сім років чоловіка, я не стала її відмовляти від цих стосунків. Головне, що вона поруч з ним щаслива. Так само спокійно я сприйняла інформацію про те, що в Олексія є син від першого шлюбу.

Із зятем у нас не було теплих родинних відносин, але одне одного поважали. Я вважаю, цього достатньо. Йоги син часто приходив до мене додому. Він полюбив свою мачуху, а мене називав бабусею. Я сприймала його, як рідного онука.

Так минуло вісімнадцять років. Моя донька на той час вже мала власну дитину. А син її чоловіка Михайло, вирішив одружитись. Для нас стало великою несподіванкою, коли ні мене, ні доньку на весілля не запросили.

А все тому, що колишня дружина Олесиного чоловіка вирішила влаштувати свято лише для родичів. Вийшло так, що ми стільки років ставились до її дитини, як до рідної, виховували, тішили подарунками, а все одно залишились чужими.

За весь цей час моє відношення до Михайла було таке, як до рідного онука. Я про нього дбала, часто забирала для себе. Коли трохи підріс, стала давати кишенькові гроші.

Згодом, допомогла оплатити навчання в університеті.

А у відповідальний день в його житті, мене лишили за бортом.

Проте, за пів року, все ж згадали про моє існування. Дружина Михайла завагітніла і молодята розуміли, що проживання на орендованій квартирі не потягнуть, або доведеться шукати другу роботу.

Тому коли зять завітав до мене в гості, став натякати, що сину з невісткою краще мати власний куточок, ближче до когось рідного. Я все зрозуміла. Він підводив до того, аби я виділила їм кімнату у своїй трикімнатній квартирі. Олексій вирішив, що це буде доречно.

Колись я б не заперечувала й з радістю прийняла молоде подружжя в себе. Але після того, як вони мною знехтували – рішуче відповіла “ні”. Вони ж хочуть жити біля когось рідного. А я, як виявилось – чужа.

КІНЕЦЬ.