Страх залишитись однією змушує мене терпіти таке ставлення хлопця. Мені 30 років, пів року тому я стала зустрічатися з хлопцем молодшим за мене на 4 роки.

Спочатку все було чудово. Ми мандрували, гуляли, чудово проводили час. Ми не живемо разом, зустрічаємось раз на тиждень у мене вдома. Я його люблю, але зараз у відносинах сильна криза.

Для мене важлива турбота, залицяння, але ці пів року він не робив нічого (тільки спочатку стосунків). Наприклад, кидаю фото крана, що відпав у ванній, він каже: «на твоєму місці я б викликав сантехніка». Захворіла, немає сил купити їжу, він каже: «вдінь дві маски та сходи в магазин».

Дарує дуже дивні подарунки – передаровані одноразові беруші, магнітик, порошок із біодобавками.

Каже, що одружуватися теж не хоче. Адже поки що, жити разом нам нема де. Я не хочу, щоб хлопець жив у мене. А він живе із бабусею.

При цьому я дуже зайнята людина: робота, навчання, свій проект, тренування. Виділити цілий день для нього це мій серйозний внесок.

Я розлютилася на таке ставлення до себе, поговорила з ним. Він сказав, що напевно боїться щось зробити не так і тому не робить нічого. Каже, що виправиться. Нині у нас пауза на два тижні. І я ніяк не можу вирішити давати йому другий шанс чи ні.

У мене з’явився час на себе, і я нарешті висипаюся і відпочиваю. Я не знаю, куди втиснути стосунки у свій графік, і боюся, що він змарнує мій час.

А мені вже 30 років. Але також боюся розлучатися з людиною, яку люблю.

КІНЕЦЬ.