Про те, як Микола дізнався про зраду дружини, вона так і не дізналася. Та й яка різниця? Лілю такі деталі не цікавили. Важливо було інше. Зберегти шлюб.

… Вони познайомилися на зупинці громадського транспорту. Першокурсниця Ліля, та молодий хлопець Микола із зовнішністю голлівудської зірки.

Він був настільки гарний собою, що Ліля буквально втратила спокій після того, як його побачила. Рослий кароокий брюнет з відкритою посмішкою, правильними рисами обличчя. Вона ж не вважала себе красунею, і взагалі була скромною дівчинкою, яка тільки-но закінчила школу, мріяла про серйозні стосунки і писала романтичні вірші про кохання.

Микола був чимось невловимо схожий на її батька: постать, форма обличчя, манера говорити. І, мабуть, точно потрапив у образ ідеального чоловіка, та ще й у той момент, коли «дівчина дозріла». Декілька випадкових зустрічей вистачило для того, щоб симпатичний незнайомець заволодів її уявою. Вона думала про Миколу невідступно і поставила за мету познайомитися з ним.

Коли Ліля почала приїжджати додому кожних вихідних – вчилася вона в іншому місті – мама здогадалася, що донька закохалася. Швиденько з’ясувала в кого і не зраділа: він був старший за дочку на п’ять років, з репутацією затятого ловеласа. Мама, ясна річ, почала співати у вуха доньки пісню, що він їй не пара. Безуспішно. Закохану студентку нічого не хвилювало.

І коли теплим травневим днем їй пощастило зайти з Миколою в один трамвайний вагон, вона одразу опинилася поруч із ним і простягла йому талончик:

– Закомпостуйте, будь ласка, молодий чоловік.

Той здивувався прохання:

– Е-е-е… у чому проблема?

– Це я так привертаю до себе увагу, – чесно сказала дівчина.

Микола посміхнувся, закомпостував талончик, галантно вклонився. Запросив жестом сісти на подвійне сидіння, вона заперечливо похитала головою:

– Мені через одну виходити.

– Шкода. У вас красиві очі…

Микола почав із нею загравати, говорити чергові компліменти. Зазвичай, заради цікавості чи просто з ввічливості – вона відчула його нещирість. Щось відповідала, усміхалася. А під’їжджаючи до своєї зупинки, сказала:

– Мене звуть Ліля, мій номер…, я чекатиму дзвінка сьогодні ввечері.

І вискочила з трамвая, не вірячи в те, що зробила.. За годину повернулася додому і сіла навпроти телефону.

…Звісно, Микола зателефонував. Так із ним ще ніхто не знайомився. За півроку вони одружилися. Ще за рік народили сина. Ліля не стала брати академ: жила на два міста, з малюком допомагала бабуся.