Через роботу батька ми змушені були часто переїжджати з одного місця в інше. Поки я був малим, то жив зі своїми дідусем та бабусею, але коли настав час йти до школи, мої батьки вирішили забрати мене до себе. Щороку я зустрічав новий клас в новому місці з новими людьми, починати все знову було важко. Здавалося, що батька мало цікавили мої проблеми.

Коли мені виповнилося 12 років, моя мама народила мого молодшого брата Вадима. Мої батьки були захоплені ним і виконували будь-які його бажання. На мене майже не звертали уваги, окрім випадків, коли потрібно було зробити щось для Вадима.

Я мав щастя не жити з ними довго. Відразу після закінчення школи одружився з дівчиною, яка мешкала неподалік. Мені тоді виповнилось дев’ятнадцять. Потім я пішов служити в армію, і проявив себе настільки добре, що мені запропонували навчатися в військовому училищі. Нам було надано кімнату у гуртожитку для сімейних пар, і я забрав туди Оксану.

Моя родина не проявляла до мене жодної уваги. Ніхто не дзвонив, не запитував, як я живу або де я знаходжусь. Спочатку я почувався ображено, що мої батьки можуть так зі мною поводитись, але з часом звик. Я щасливий, що маю Оксану, яка мене кохає, а решта вже не має значення.

Через кілька років ми змогли зібрати гроші на власну квартиру та переїхати жити самостійно. Нарешті я почувався щасливим у люблячій сім’ї, коли раптом мій рідний брат згадав про мене – вперше за останні шість років.

Виявилося, що у батька трапився інсульт і тепер він потребує догляду. Лише тепер мій брат Вадим згадав про мене та почав вимагати, аби я повернувся додому, щоб дбати про батька. Але я не мав наміру залишати свою дружину і повертатися до дому, де мене не згадували стільки часу, тим паче що на той момент Оксана вже була вагітна.

Не зважаючи на все, я вирішив провідати батька. Попередив свою дружину про запланований візит. Але коли приїхав до батьківського дому, батько зустрів мене дуже неприязно та почав ображати неприємними словами. Я не сказав нічого у свій захист, просто віддав гроші матері та покинув дім.

Це зустріч з рідними дуже сильно позначилася на моєму самопочутті протягом довгого часу. Дружина завжди мене підтримувала. Вона казала, якщо сім’я так довго не згадувала про мене, то може й мені не варто турбуватися про них. Головне, про що тепер треба думати – це про нашу дитину.

КІНЕЦЬ.