З батьками нареченого я бачилася двічі.

Але й цих двох зустрічей вистачило аби зрозуміти з якими жахливими людьми я могла б породичатися.

Сталося це напередодні весілля.

Свати вирішили зібратися й обговорити усі питання щодо святкування та розподілу фінансів.

Ми з Дмитром теж були присутні на цій зустрічі.

Почалося все добре та мирно. Батьки познайомилися, сіли до столу, розговорилися. Якось ніби ненароком майбутня свекруха почала розпитувати у моєї рідні чи маємо ми спадкові хвороби, чим я нездужала у дитинстві та юності й чи маю карту щеплень.

Вони хотіли б особисто переконатися, що майбутня невістка здорова та готова народжувати сильне потомство.

Моїм батькам такий допит не прийшов до вподоби.

Мене ніби збиралися купити на ринку, а не прийняти в родину.

Тато не збирався цього терпіти, тому дав гідну відсіч:

-То може й ви приготували довідку від психолога та психіатра, що ваш син немає ніяких відхилень. А то з такими батьками все можливо.

Я починаю хвилюватися за свою доньку.

Між батьками почалася перепалка. Вони сварилися й звинувачували один одного не зрозумій в чому. Дмитро теж не стояв осторонь, почав вступатися за свою рідню, забувши про мене.

Мені набридло мовчки спостерігати, тож я випалила:

-Годі!

Ніякого весілля не буде.

Ідіть шукати собі невістку одразу в лікарню, там всі довідки та медичні картки на місці. Не потрібно зайвий раз хвилюватися.

Весілля ми скасували. З Дмитром більше не зустрічалися. Воно й добре, що все так сталося.

Тепер підбиратиму нареченого ретельніше й зустріч із батьками відтягувати не буду.

КІНЕЦЬ.