У віці 57 років я і уявити не могла, що мені доведеться поїхати за кордон, щоб заробити грошей на життя. Через всесвітні обмеження нашому ресторану довелося закритися, і весь наш персонал був звільнений.

До виходу на пенсію залишалося всього три роки, але я повин на була знайти якийсь спосіб прогодувати себе до цих пір. У мене дві дочки та троє онуків, і я звикла радувати їх подарунками.

На щастя, моя хрещена, яка раніше мешкала в Італії, пообіцяла доnомогти мені знайти там вакансію. Робота була важкою, але я була щаслива її отримати, і відправляла всі свої гроші дочкам.

Спочатку вони говорили мені залишити гроші собі, але в результаті почали просити мене про речі, яких вони потребували.

Я поверталася додому лише раз на рік, на Різдво, наступного дня після мого дня народження. Святкували два дні, і я нічого не шkодувала для своїх онуків, даючи їм стільки грошей, скільки могла.

Незважаючи на пораду моєї хрещеної, я вирішила nродовжувати працювати, щоб забезпечити своїх дорослих дітей. Однак це Різдво внесло деякі зміни в моє життя.

Ставлення моїх дітей до мене стало більш споживчим. Старша дочка просила мене нічого їм не куnувати і натомість вислати їм грошей, щоб вони могли самі вирішити, що їм потрібно.

Хоча я була рада їх новонабутою незалежністю, я не могла не відчувати себе розчарованою тим, що ніхто з них не зміг знайти час, щоб побачитися зі мною під час канікул. Я відсвяткувала свій 60-річний ювілей на самоті, і мої дочки подзвонили мені тільки для того, щоб привітати.

Старша дочка сказала, що вони прийдуть наступного дня, бо зайняті, а молодша тільки привітала – і все. Наступного дня я вирішила подати заяву на пенсію.

Я звикла заощаджувати гроші і була готова жити для себе, а не працювати за кордоном заради своїх дочок.

Доньки були здивовані і сказав мені, що я все ще молода і можу працювати, але я ніяк не відреагувала. Ці слова тільки підтвердили правильність мого рішення перестати працювати для дітей і жити для себе.