Увечері Оксана пішла до магазину за хлібом. Продавщиця, яка знала всі сільські плітки, запитала її, чи не чула вона, що трапилося зі старою Оленою. При згадці Оленки (так стареньку ласкаво називали односельці) Оксана здригнулася: — Я не чула про неї багато років, — сказала вона.

Продавщиця пояснила, що Оленка не з’являлася в магазині більше тижня, а люди, які живуть поруч із нею, говорили, що в її будинку ввечері не вже котрий день світла не видно.

Оксана була стривожена цією новиною. Вона вирішила просто піти та подивитися, що там сталося зі старенькою. Дорогою Оксана згадала події двадцятирічної давності.

— Тоді мати Андрія сказала йому, що він ніколи не зможе на мені одружитися, вона наш шлюб не благословить … — думала вона вголос, — ось, як все обернулося … мого Андрія не стало.

Прийшовши до будинку Оленки, вона виявила, що двері відчинені. Оксана несміливо постукала у вікно, але ніхто не відповів. Вона зайшла всередину і виявила, що Оленка важко хвора і не може встати з ліжка.

— Доnоможіть, будь ласка, — слабко сказала баба Олена, — будь ласка, я не можу підвестися з місця. Більше тижня Оксана доглядала Олену. І незважаючи на все, що було в минулому, вона вибачила свою колишню майбутню свекруху.

Після того, як Оленка одужала, вона запросила Оксану з онукою до себе додому.

— Я хочу віддати все своє майно внучці, — сказала вона, простягаючи Оксані конверт з паперами, — я знаю, що багато років тому позбавила її всього, але я хочу все виправити… хоча б спробувати. Оксана була здивована та вдячна.

— Дякую, — сказала вона, посміявшись, — я б ніколи не думала, що це станеться. Баба Олена слабо посміхнулася.

— Я шкодую про все, — сказала вона, — хоча цим нічого не повернеш. Життя навчило мене бути сильною, але воно також навчило мене тому, що прощення важливо і має вагу.

КІНЕЦЬ.