Я прожила з чоловіком тридцять років. В основному все було добре, і у нас було двоє дітей – Галя та Коля. Галя вийшла заміж і переїхала до міста, залишивши нас із Миколою.

Ми чекали, коли син одружиться, щоб нам було з ким поговорити на старості. І тут Бог послав нам невістку на ім’я Тетяна. Спочатку Тетяна здавалася милою та вихованою.

Але після весілля вона нам сказала, що ми переїжджаємо на літню кухню, і вони житимуть у будинку самі. Я дуже обурилася і спитала сина, чому ми не маємо права жити у власному будинку.

Але Тетяна перебила і сказала, що будинок належить Миколі, а ми просто родичі. Нас переселили на літню кухню і навіть перенесли наше кухонне начиння, поки ми були в саду.

Три місяці ми жили на літній кухні і навіть не могли вийти надвір, коли хотіли. Ми заважали, і нас змушували робити все за їхнім бажанням.

Коли ми сказали про це синові, Тетяна сказала, що ми з ними жити не будемо ні за яких умов. Галя згодом дізналася про нашу ситуацію та вирішила нам допомогти.

На канікулах до нас у гості приїхала дочка із сім’єю, всього нас було дванадцять чоловік.

Донька, зять і наші онуки почали зносити наші речі в будинок, говорячи, що літо закінчилося, і ми не повинні сміятися з Колі за те, що він виrнав нас з дому.

Тетяна журилася, що це її будинок, і вона його нікому не передавала. Тетяні вистачило години, щоб зібрати речі та піти від нас. Коля пішов за дружиною, назвавши нас зрадниками та егоїстами.

Минуло півроку, а ми не знаємо, де мешкає наш син. У нас великий будинок, і ми знайдемо спосіб його поділити, але поки що не знаємо, як.

КІНЕЦЬ.