Ліза з нетерпінням чекала вихідних. Після нервових робочих буднів. Можна виспатися, а не вставати в 6 ранку. Спокійно приготувати сніданок для сім’ї. Вона любила ці сніданки у вихідні. Можна спокійно поспілкуватися з дітьми. Віра і Катя вже підросли. Ходили в 5 і 2 клас. Чоловік швидко поїв, зібрався, йдучи крикнув з коридору.

– Народ, чекаю вас біля гаража.

Діти швидко стали одягатися, Ліза проводила їх до дверей:

– До завтра мама, не сумуй.

Ліза закрила двері, спокійно видихнула. Є два дні, щоб прибрати в квартирі, сходити в перукарню, приготувати обід на 2-3 дні і підготується до уроків.

Останнім часом вона з чоловіком жила без особливих почуттів. Перестала реагувати на його причіпки. Просто жила. Любові вже не було. Втішала себе тим, що всі так живуть.

Їй заздрили:

– Твій Сашко не гуляє. Гроші в будинок. Машину купили. Мій Петро на вихідних з ранку в загул. Чекаю, щоб чим скоріше заснув. Щаслива ти Ліза.

– Так, щастя через край – думала Ліза.

Про своє сімейне життя вона нікому не розповідала. Створюючи образ благополучної сім’ї.

Вже майже п’ять років вони спали з чоловіком на різних ліжках. Вона не задавала йому питань, він їй.

Від своїх думок Лізу повернув в реальність телефонний дзвінок.

– Привіт, подруга давно не бачилися. Давай зустрінемося розмова є.

– Сьогодні не можу, домашні справи. Завтра вдень в нашому кафе.

Ліза з подвоєною енергією взялася прибирати квартиру, приготувала поїсти на 2 дні. Встигла тільки до вечора до свого майстра ,:

– Пора фарбується Ліза, вже багато сивого волосся.

– Зрозуміла, в наступний раз.

У неділю відпочила і красива, з новою зачіскою і красивим манікюром вона сиділа в кафе. Подружка запізнювалася. Для неї це природно. Вона з’явилася на порозі буквально через 15 хвилин.

– Привіт, Ліза, вибач.

– Я вже звикла. Як живеш, розповідай. Що за терміновість така Світлано, завтра в школі могли б поспілкуватися.

– Де зараз твій чоловік? – несподівано запитала Світлана.

– На дачі з дітьми, вчора відвіз.

– Ти впевнена?

– А що, з ним щось сталося, мені свекруха не дзвонила.

– Ми з чоловіком їхали теж на дачу, бачили твого на машині з жінкою, їхали в бік міста.

Ліза подивилася на подругу.

– Ти мабуть помилилася.

– Що я вашої машини не знаю. Він з жінкою їхав в місто. Якби він підвозив її додому б вчора приїхав. Подзвони йому де він?

– Дякую, я подзвоню.

Вона вибачилася перед Світланою, розплатилася і пішла.

Хробак сумніву оселився в душі. Як вона жила останні п’ять років? Немов білка в колесі, будинок – робота – дім. Забула подруг. Коли вони разом відпочивали? Так, 6 років тому. Чоловік посилався на слабу печінку, їздив сам на курорти по путівці. Ліза відпочивала на морі з дітьми, іноді він приїжджав до них на 2-3 дні.

Так тягнулося роками. Вона звикла. Діти з шумом вбігли в квартиру.

– Мама, мама дивись, тато нам їжачка в лісі знайшов.

Вона дивилася на чоловіка. Він підійшов до неї і за звичкою обняв її.

– Що ти без нас робила, розповідай?

– А що ти без нас вчора робив в місті – запитала Ліза.

– Я на дачі був.

– Може мені у свекрухи запитати де ти був вчора?

– Не треба – він сухо сказав.

– Прийшов час поговорити Ліза.

– Так, я тобі зраджую. Відводжу дітей до батьків, сам їду до Олі. Ми вже п’ять років так з нею живемо. Ніхто не знає. Ти вся в школі. Про мене забула. А вона мене чекає. Напевно любить. Але я тебе люблю і наших дітей.

– Ти пропонуєш жити втрьох. Я не згодна.

– Зрозумій, так буває – намагався він їй довести.

Через тиждень Ліза пішла в ЗАГС і подала заяву на розлучення.

Напевно таке життя у Лізи тяглося б довго. Якби Світлана випадково не побачила його. Найдивовижніше так живуть багато. Не помічаючи зрад чоловіків або дружин. Криза середнього віку. Не думаю. Просто вони в силу життєвих обставин віддаляються один від одного. До тих пір, коли наблизиться вже неможливо.

А що думаєте ви дорогий читачу, правильно поступила Ліза? Чи потрібно було Світлані розповідати про свої підозри подрузі? Чи винна вона в розвалі сім’ї?