-Микола невдоволено дивився на тарілку з “пустими” макаронами.

-Це вечеря, – спокійно відповіла Катя, його дружина.

-Це ти називаєш вечерею? Я взагалі-то мужик! Мені м’ясо потрібно!

-На м’ясо грошей немає, – примирливо пояснила Катя, але її тон не тільки не заспокоює чоловіка, але і приводить його в злість.

-А куди ти їх поділа? Знову все на нігті і свої «ганчірки» витратила? Я ж тобі недавно зарплату віддав!

Катя подивилася на свої нігті, які давно не бачили лаку, і зітхнувши, все так само спокійно вимовила:

-По-перше, зарплату ти мені віддав три тижні тому і вона вся пішла на продукти. Зі своєї зарплати я заплатила комунальні платежі і кредит. Ніяких «ганчірок» я собі не купувала!

-Так Так! Не купувала! Так я тобі й повірив!

Катя мовчки взялася за їжу. Як їй вже набридли ці вічні скандали і невдоволення чоловіка! Це вічне безгрошів’я і небажання чоловіка знайти більш оплачувану роботу.

-Щоб більше заробляти, потрібно більше працювати! – кричав він. – Я що кінь, орати з ранку до ночі? Ти краще на свої салони менше витрачай!

-Ну я ж якось працюю на двох роботах, хоч теж не кінь! – відповідала тихо Катя.

-Так що там у тебе за робота? Сидіти цілими днями ляси точити з такими ж, як ти! Ось і вся робота! На такій роботі можна і в три зміни пахати!

-Ну так знайди собі таку ж! Щоб сидіти, нічого не робити і гроші отримувати!

У Каті були невеликі накопичення. Але вона відкладала їх на нове пальто. І не тому, що їй хотілося обновку, а тому, що в старому вже соромно було з’являтися на роботі. Катя як могла прикривала потертості тканини, перешивала гудзики, пришивала якісь аплікації, але все одно було видно, що йому пора на звалище.

Але все одно, на наступний день Катя зайшла в магазин і купила курку. Гроші були взяті з відкладених. “Нічого! – втішала себе жінка. – У цьому місяці обіцяли премію. Ось з неї я і додам!”

Курка чоловіка не вразила. Він гидливо подивився на те, що приготувала з нею дружина і мовчки вийшов з-за столу, даючи зрозуміти, що не збирається їсти цю жалюгідну подобу їжі. Насправді ж, Микола після роботи заїхав до матері і поїв у неї, виправдовуючись тим, що дружина всі гроші спустила на манікюр і вдома нічого їсти.

Мати докірливо хитала головою, шкодуючи, що синові дісталася така марнотратна дружина і підливала йому наваристого борщу, якого зварила цілу каструлю, сподіваючись, що їй його вистачить на тиждень. Старенька теж, як могла економила. Ліки так виросли в ціні, що доводилося вибирати – їсти або лікуватися.

У день зарплати Микола віддав дружині тільки половину.

-Мені куртка потрібна нова на зиму! – пояснив він. – У цій я вже два роки відходив! Досить!

-А те, що я в одному пальто вже п’ять років ходжу, нормально? – обурилася Катя.

-Так ти вибирай: або салони з нігтями або пальто нове! – кинув чоловік.

-Так? А кредит? А комуналка? Це, по-твоєму, хто оплачує?

-Так багато там цієї комуналки?

-А ти візьми і подивися!

-Ось ще! Що я баба платіжки дивитися?

Катя заплакала. Прощай нове пальто! Але чоловік навіть не подивився на її сльози, а мовчки пішов до кімнати.

-Досить істерик! Іди краще вечерю мені розігрій! – крикнув він звідти.

На наступний день на роботі у Каті все валилося з рук. Після обіду її викликав до себе начальник, Іван Трохимович.

-Катерино! Я щось не розумію: ви сьогодні якась не зібрана! У вас якісь проблеми?

-Ні, – тихо промовила жінка, але сльози зрадницьки бризнули з очей.

-Так. Давайте заспокоїмося! – Іван Трохимович налив з графина, що стояв на столі, стакан води і подав його Каті. Дочекався, коли вона зробить кілька ковтків і наказав: – Розповідайте!

І жінка виклала все, як на духу. Сил носити це в собі більше не було. Намагатися показувати оточуючим, що у неї все в порядку, теж.

-Діти є? – поцікавився начальник, вислухавши її розповідь.

-Ні. Не наважуюся!

-Це правильно! З таким чоловіком боязно обзаводитися потомством! Але це і добре! – Іван Трохимович погладив по руці Катерину, яка злякано дивилася на нього. – Я до того, що одній тобі, можу допомогти. А ось з дітьми було б важче. Ти ж знаєш, від нашої фабрики гуртожиток є. Так би мовити, пережиток минулого. Звичайно, умови не шикарні, але цілком придатні для житла. У нас одна працівниця заміж вийшла і з’їхала до чоловіка. Її місце звільнилося. Я випишу тобі направлення. Але дивись, довго не затягуй з роздумами! У мене ще є нужденні.

-Дякую, Іван Трофимович! Але не варто …. – Катя витерла сльози.

-Та ти не відмовляйся одразу, подумай. З тиждень, – начальник уважно подивився на жінку. – А тепер, йди працюй!

Микола не розмовляв з дружиною і навіть не вечеряв, унадився ходити після роботи до матері. Катя намагалася з ним помиритися і навіть купила на решту з відкладених грошей відбивних. Але Микола демонстративно пройшов повз кухню. Зате вночі, поки дружина спала, пробрався і переполовинив деко з м’ясом.

Катя, звичайно ж, помітила пропажу, але нічого не сказала, понадіявшись, що після цього чоловік піде на примирення.

Перед самою перервою на обід в приміщення, де працювала Катя з іншими жінкам і, вбіг Іван Трохимович.

-Дівчата! Рятуйте! Потрібно терміново відвезти зразки нашої продукції потенційним клієнтам!

Жінки переглянулися. Відводячи погляди, стали відмовлятися і придумувати неіснуючі справи. Катя вирішила виручити начальника.

-Іван Трохимович, давайте я відвезу! – вона встала зі свого робочого місця.

Зразки клієнтам сподобалися. Вони із захопленням їх розглядали і обіцяли зробити велике замовлення. Але найбільше Катерину збентежив один з клієнтів, який робив компліменти не тільки продукції, а в основному самій Катерині. Він навіть проводив її до виходи з будівлі.

-Катерина, ми зможемо ще якось побачитися? – запитав він і додав швидко: – У справі, звичайно ж!

-Приїзжайте до нас на фабрику, – посміхнулася Катерина. Настрій у неї піднявся і вона не поспішаючи попрямувала до автобусної зупинки. Несподівано вона побачила Миколу. Він входив в якийсь заклад з ще одним чоловіком. Катя обережно підійшла і подивилася на вивіску. Це було кафе. Через скло в величезному вікні вона побачила як її чоловік з апетитом поїдає принесені йому страви.

Жінка вирішила з’ясувати, звідки у чоловіка гроші на обіди в кафе. Вона увійшла в заклад і попрямувала до столика, де сидів її чоловік. Щоб не скандалити даремно, жінка вирішила спочатку підслухати, про що вони говорять. Може цей чоловік пригощає її чоловіка в подяку за щось. Столики були відокремлені невеликими перегородками і Катя примостилася за один з них.

-Реберця сьогодні чудові! – вимовив незнайомець.

-Так! – відповів Микола. – А ось салат підкачав. Заправки замало і солі!

-По мені так в самий раз!

-Ну не знаю…

-Ти вже просто вередуєш! – засміявся чоловік. – Забув, чим дружина на вечерю годує?

-А я тепер не вечеряю вдома! – хвалькувато заявив Микола.

-Що в ресторан ходиш?

-Ні. До матері. Вона-то знає, чим мужика годувати треба! Та й не потягну я два рази в день по ресторанах ходити!

-А Катерина твоя не цікавиться чому ти їй так мало грошей приносиш?

-Так вона думає, що у мене зарплата як два роки тому! Їй абсолютно ні до чого знати, скільки я заробляю! Скоро взагалі грошей давати їй не буду! Обійдеться! Досить того, що живе в моїй квартирі!

-А якщо піде?

-Так кому вона потрібна?

Слухаючи це, Катерині хотілося скочити зі свого місця і вчепитися чоловікові в обличчя. Через цю людину вона відмовляє собі у всьому, а він ще так сміє про неї говорити! Катя витерла сльози і вийшла зі свого укриття.

-А ось тут ти помиляєшся, Коля! Я піду від тебе і на розлучення подам!

-Та що ти істерики закочуєш! Краще не ганьбися і йди звідси! – Микола швидко прийшов до тями від появи подружжя. – От бачиш? – звернувся він до співрозмовника. – А я що казав? Мало того, що виглядає як бомжиха і готувати не вміє, так ще й істеричка! Задовбала своїми істериками! – це Микола вже Каті вигукнув.

-А знаєте, чому я виглядаю як бомжиха? – Катя оглянула очима відвідувачів кафе, які зацікавлено дивилися на цей спектакль. – Тому що він свою зарплату на себе улюбленого витрачає! А я свої гроші, які, між іншим, заробляю на двох роботах, витрачаю, щоб оплатити комуналку, кредит і купити цьому продуманому “красеню” поїсти! Так мало того, він ще й свою пенсіонерку- матір об’їдає і не замислюється, що у неї пенсія мізерна! Я йду від тебе!

Катерина розвернулася і під гробове мовчання, яке повисло в кафе, попрямувала до виходу.

-Істеричка! – крикнув їй услід Микола, але вона навіть не обернулася.

-Але ж і правда, Микола, – сидівший навпроти Миколи  друг подивився на нього, – по твоїй дружині не скажеш, що вона всі гроші на себе витрачає. Та й об’їдати стареньку-матір не справа! Ти ж не оплачуєш їй свої вечері? Навряд чи! Ти всі гроші по кафешкам та на шмотки спускаєш. Ще й дружину обманюєш!

-Так кого ти слухаєш? – почав виправдовуватися Микола. – Цю ..

-Я не слухаю. Я бачу, що все, що вона сказала – правда! Вибач, але мені сидіти з тобою за одним столом противно!

Чоловік кинув на стіл кілька купюр і вийшов.

“Ну ти у мене отримаєш!” – зеленіючи від злості, думав Микола. Він ледве дочекався кінця робочого дня щоб бігти додому.

-Катерино! – закричав він з порога, але ніхто на його крик не вийшов. Микола, не роздягаючись, пройшов у вітальню, потім в спальню. Катерини ніде не було. Передчуваючи недобре, відкрив шафу. Речей дружини теж не було. Він помчав на кухню. Нікого. Тільки ключі від квартири на обідньому столі.

“Ну добре! Подивимося! Скільки ти протримаєшся! Приповзеш, як миленька!”

___________________________________________

Катя крутилася перед дзеркалом, милуючись обновками. З тих пір, як вона пішла від чоловіка, у неї раптом з’явилися вільні гроші, які вона відкладала. І ось сьогодні, в черговий раз складаючи в коробочку частину зарплати, вона виявила, що там зібралася непогана пачка купюр. Катя перерахувала гроші і здивована сіла на ліжко.

Нове пальто стало реальністю. А нові чоботи приємним бонусом.

-Що? Здивована? – розсміялася її сусідка по кімнаті Світлана. – Думаєш, Дід Мороз поклав?

-Ой, навіть не знаю, що й думати! – прошепотіла Катерина.

-Так, а що тут думати? За гуртожиток ми платимо не так вже й багато. Кредитів ти не платиш. Крім себе годувати тебе нікого, а сама ти їси як пташка. Ось і накопичилося! Тобі б і однієї зарплати вистачило, щоб себе утримувати, а ти он ще й на другу роботу бігаєш! Так що, дивуватися нема чому!

Разом зі Світланою Катя сходила в торговий центр і вибрала собі пальто і чоботи. А потім вони пішли в кафе, відзначати покупки морозивом.

-Роман приїде сьогодні? – хитро примружилася Світлана, поїдаючи третю порцію морозива. Роман був той самий клієнт, одному з яких Катя відвозила зразки. Він став залицятися до Каті майже відразу ж, як вона переїхала в гуртожиток. Спочатку вона не приймала його залицяння, але потім, під напором Світлани, погодилася. “Дай йому довести, що не всі чоловіки такі, як твій Микола!” – переконувала подруга Катю. І ось сьогодні у них повинно було відбутися третє побачення.

Зазвичай вони гуляли десь в парку, так як Катя соромилася свого одягу. Але сьогодні вона готова була прийняти його запрошення сходити в кафе.

________________________________________________

Микола похмуро копирсався в тарілці зі злиплими макаронами. У кишенях у нього не було ні гроша. У перший місяць після відходу Каті, він продовжував жити так само, як і раніше і навіть радів, що ось тепер йому не потрібно віддавати щось дружині. Але вже через місяць йому подзвонили.

-У вас прострочений платіж по кредиту! Ми нарахували пеню і чекаємо від вас оплати найближчим часом!

Микола обурився: як так? Катя що не платить за кредит? Він подзвонив дружині, щоб насварити її.

Кредит оформлений на тебе. І річ, куплена в цей самий кредит, залишилася у тебе. Так чому ж я повинна за неї платити? – спокійно відповіла Катя і відключилася.

Через деякий час до заборгованості по кредиту додалася заборгованість по комунальним послугам. Микола ніколи не замислювався, хто оплачує рахунки. А вони виявилися зовсім не маленькі, враховуючи, що він постійно забував вимикати світло і воду.

Нема що робити. Отримавши зарплату, Микола розплатився з боргами і залишився практично без грошей. Він відправився до матері, але тої не було вдома – поклали в лікарню. Через те, що вона витрачала майже всю пенсію на продукти, щоб годувати сина, старенька не могла дозволити купити собі необхідні ліки і у неї пішли ускладнення, від яких вона потрапила в лікарню.

Вечері у мами теж більше не рятували Миколи. Купивши на останні гроші найдешевших макаронів, Микола намагався протягнути до зарплати, проклинаючи на чому світ стоїть Катерину.

Після тижня подібної дієти, Микола вже дивитися не міг на ці макарони. Щоб хоч якось заглушити голод, він пішов прогулятися. Був вихідний. Городяни бездіяльно гуляли вулицями, заходили в кафе і ресторани. У вікні одного з ресторанів, Микола побачив свою колишню дружину. Неабияк покращала і помолоділа, вона сміялася над тим, що їй розповідав чоловік, який сидить навпроти неї, добре одягнений чоловік.

Різко розвернувшись, Микола буквально побіг назад, додому. До своїх остиглим макаронів.