Я не бачила маму майже два десятки років, відколи поїхала з нашого міста, щоб вступити до університету. Я іноді розмовляла з нею по телефону, але здебільшого ми втратили зв’язок.

Якось моя мати знову вийшла заміж і наро дила сина від свого нового чоловіка. З того часу вона була надто зайнята своєю новою сім’єю, щоб підтримувати зв’язок зі мною. Мій вітчим ставився до мене так, ніби мене не існувало. Грошей він мені не виділяв, і моя мати оплачувала мої потреби зі своєї зарплати.

Але коли у мами народився мій молодший брат, і вона пішла в декрет, їй стало важко мене утримувати. У результаті я переїхала до бабусі, матері моєї матері, і стала жити з нею. Спочатку мама дзвонила мені час від часу.

Але потім зовсім перестала, бо була зайнята своєю новою родиною. Я сумувала за її турботою, хоча моя бабуся робила все можливе, щоб компенсувати це. Мені було nрикро, що мама не цікавилася моїм життям. Незважаючи на це, я закінчила університет і почала заробляти на життя. Я навіть допомагала бабусі з її видатками.

Потім я вийшла заміж і ми з чоловіком купили квартиру. Я обов’язково відвідувала бабусю через день і приносила їй все необхідне. Проте мама жодного разу не приїжджала до нас у гості, жодного разу… Місяць тому не ста ло бабусі. Ми з чоловіком організували її nохорон… і мама приїхала.

Але вона зі мною взагалі не розмовляла і жодної фінансової допомоги на nохорон не запропонувала. Було бо ляче бачити, що вона, як і раніше, не цікавиться моїм життям. За кілька днів вона зв’язалася зі мною. Мама дізналася, що моя бабуся за заповітом залишила мені свою квартиру і не зраділа цьому.

Вона вважала, що вона, її дочка, мала бути єдиною спадкоємицею. Мама планувала оскаржити заповіт у су ді. Мені було nрикро, що доведеться пози ватися до своєї матері, і я навіть подумувала віддати їй квартиру.

Але мій чоловік нагадав мені, що моя бабуся спеціально обрала мене спадкоємицею. Я вважаю, чоловік має рацію: якби бабуся хотіла, щоб моя мати успадкувала квартиру, вона б згадала про це у своєму заповіті.

КІНЕЦЬ.