Я не очікувала, що після заміжжя моє життя може стати настільки nоганим. Але справа далеко не в моєму чоловікові, а в його родичах. Сама я з міста: ось і думала раніше, що мій чоловік теж буде міським.

Але виявилося все інакше: чоловік з села. Я коли приїхала знайомитися з його батьками, то мене тут же стали відчувати його родичі. Спочатку змусили мене доїти корову, а я в житті цього не робила.

Мені було огидно і взагалі, навіщо мені комусь щось доводити? Я ж не дояркою прийшла влаштовуватися:

я просто міська наречена. Потім хотіли дізнатися, чи вмію я обробляти тушу, але мій чоловік не ходить на полювання. Ми і так все свіже в магазині куnуємо.

Це сільські іноді на полювання ходять, а потім дружини м’ясо чистять, а ми в місті все готове куnуємо.

Я сама працюю в банку, а мій чоловік — охоронцем. Але ось його сільські родичі вважають, що я, як справжня жінка, повинна кинути роботу, тому що мені терміново потрібно народ жувати.

Хоча ми з чоловіком розуміємо, що ще не готові до дитини. У нас не те фі нансове становище, щоб народ жувати і не працювати.

А нещодавно я стала ходити в спортивний зал. Якщо чоловік не втомлюється на роботі, то теж іноді зі мною ходить. Все ж, потрібно за своїм тілом і здоров’ям стежити.

Із залу я виставляю фотографії в соціальні мережі, де за мною стежать родичі чоловіка. Ось і починають потім мене засуджувати, що я сором втратила через те, що фотографії своєї фігури виставляю.

Одним словом, ніяк у мене не виходить знайти з ними спільну мову.

Я для родичів чоловіка-ворог номер один, вони всі шkодують його, що вибрав таку недолугу дружину. Хоча мій чоловік дуже радий і щасливий в нашому шлюбі.

КІНЕЦЬ.