Якось Анечка залізла до мене на коліна, уважно подивилася мені в очі і питає: -Тату, а правда, що я на тебе зовсім не схожа?

Я не твоя дочка? Я здивувався. Звідки у семирічної дитини такі питання у голові виникли?

-Чому не схожа? У нас очі однакового кольору, ще волосся темне.

Мала спустилася з моїх колін і пішла розглядати себе в дзеркалі.

-Так, колір схожий, але решта ні. А от якщо я не схожа на тебе, то я не твоя донька?

-Хто тобі таке сказав?

Дружина, яка до цього мовчазно готувала вечерю, роздратовано сказала: -Аня, не кажи дурниці!

Тут я насторожився.

-Мила, хто тобі таке сказав?

-Вчителька з математики. Вона сказала, що ми з тобою зовсім не схожі, коли я контрольну nогано написала.

-Це все дурниці!

Ти моя донька, але не завжди так буває, що діти дуже схожі на своїх батьків. Це абсолютно нормально. Коли дочка пішла до себе в кімнату, я задумливо дивився на дружину.

Вона помітила мій погляд: -Чого дивишся?

Таке відчуття, ніби ти не знаєш, хто їхня вчителька з математики.

Олена мені ще з університету заздрить, вона навіть була винуватою у тому, що я якось роз лучилася з хлопцем. Я підійшов і обійняв дружину. Насправді, я ніколи не підозрював її в невірності.

КІНЕЦЬ.