Місяць тому у нас з’явився онук. Ми були дуже раді і відразу після повернення невістки з пологового будинку, поїхали відвідати її і дитину, але нам не зраділи. Невістка навіть не приховувала свого роздратування. Хоча ми привезли подарунки, гроші. Особливо незадоволена була її мати (живуть молоді разом із батьками невістки).

Мені дуже прикро, адже я така сама бабуся, як і вона. Невістка нагрубіла моїй дочці, коли та намагалася дати їй корисні поради. У доньки троє дітей, тож невістка могла б і послухати її.

Але у відповідь почула, що вона й сама знає. Ще повернула великого плюшевого ведмедика, сказавши, що новонародженому він ні до чого, а дітям моєї доньки якраз. Але ж дитина підросте та й подарунки хіба повертають назад?

Ми пробули в гостях менше години, нам навіть кави не запропонували. Син не має там права розпоряджатися, тож мовчав. Я всю дорогу до дому проплакала. Не чекала такого прийому. З того часу я внука бачу лише на фотографіях, які надсилає син.

Приїхати, подивитись дитину, ніхто не пропонує, а ми самі вже не наважуємося. Постійно запрошую їх до себе не лише в гості, а й пожити бодай місяць, але вони відмовляються. Просила сина зустрітися на вулиці, коли вони з малюком гулятимуть. Він сказав, що нехай дитина підросте, тоді й гулятимемо з нею.

Невістка дитину перевела вже на суміші, може тому не хоче, щоб ми приїжджали та засуджували її. Але ж ми й так усе знаємо від сина. Мені шкода онука, який позбавлений материнської любові. Але я нічого не збираюся про це говорити, щоб не посилювати й так натягнуті стосунки.

Я не здивувалася б поведінці невістки, якби вона весь час була такою. Але раніше ми нормально спілкувалися і з нею, і з її батьками. А ось після народження онука їх підмінили. Нічим ми не могли їх образити. Коли знайомі та подруги запитують, як онук, не знаю що відповідати.

Сказати, що бачила його лише один раз, соромно, а брехати не хочу. Адже у них все по-іншому. Моя мама залишила мені однокімнатну квартиру. Ми зараз робимо у ній ремонт. Планували продати та поділити порівну дітей грошима. А тепер чоловік навіть чути про це не хоче.

Наполягає на тому, щоби після ремонту здавати її. Сказала, що на таких дітей у нього немає надії, потрібно самим про свою старість думати.

КІНЕЦЬ.