Я росла у родині, в якій заведено поділяти роботу на чоловічу та жіночу.

Оскільки мати ніде не працювала й батько був єдиним нашим годувальником, усе домашнє господарство було на ній. Вона ніколи не скаржилася, адже щиро вірила, що покликання дружини догоджати чоловікові. З ранку до пізньої ночі ненька крутилася, як муха в окропі: прибирала, куховарила, прала, випікала, прасувала. Інколи так втомлювалася, що сили не мала сісти повечеряти.

Та тільки батько переступить поріг квартири, у неї ніби друге дихання відкривалося.

Ось вона знову бігає, метушиться, розігріває страви, насипає в тарілку.

Якби могла, то ще й з ложечки коханого готувала.

Я була старшою дитиною у сім’ї.  Звісно, оскільки я дівчинка, то з дитинства була привчена до хатньої роботи. Мати завжди повторювала, що погану господиню ніхто заміж не візьме.

Вона вирішила, що єдина ціль мого існування – знайти чоловіка, щоб йому прислужувати.

Найбільше мене дратувала несправедливість, що панувала у нашій родині. Мій брат Сашко був молодший на два роки. Тобто він цілком міг допомагати нам з мамою з хатніми справами, але так не годиться. При чому мама сама відганяла його від тієї роботи.

«Чоловік не виконуватиме жіночих зобов’язань» – саме так завжди вона говорила, коли я залучала до роботи молодшого брата.

Тож єдиною роботою чоловіків у нашій квартирі була перегляд телевізора, поїдання готових страв та денний сон у вихідні. Хоча ні, інколи тато робив своїм дівчатам справжній подарунок та виносив сміття.

Сашко до цієї місії так і не дозрів.

Після закінчення школи й вступила до університету в іншому місті й із великим задоволенням переїхала жити окремо. Це було ніби ковтнути свіжого повітря. Сама собі господиня, без чоловіків, яким потрібно догоджати. Нарешті я відчула себе повноцінною людиною.

Ми з дівчатами гарно проводили час, ходили гуляти, відвідували кафе, виставки, зустрічалися з хлопцями.

Додому я навідувалася не часто. Хоч мати й просила приїхати, бо сумувала, я постійно була зайнята. Оскільки у батьків я не хотіла брати гроші на власні потреби, то влаштувалася на роботу. Саме тому й не мала змоги на вихідних відпочивати.

Я не скаржуся, працювати для себе, щоб отримувати власні кошти й бути незалежною – це ще те задоволення.

Мій брат переїжджати далеко від батьків не захотів. Він вступив у місцевий коледж, закінчив його, але правда з’їхав на орендовану квартиру.  З Сашком ми практично не спілкувалися.

Не виникло між нами теплих почуттів брата та сестри.

Та все одно я сумувала за рідними. Тож коли випала така нагода, на роботі дали декілька вихідних підряд, я вирішила навідатися у своє рідне місто.

Батьки неабияк зраділи, мама накрила стіл, покликала Сашка. Усе сімейство було в зборі. Ми багато розмовляли, ділилися новими історіями зі свого життя. Я розповідала про свою роботу, нових друзів та квартиру.

Питання про особисте намагалася майстерно уникати.

Засиділися ми до пізньої години, тож залишилися на ночівлю у батьків.

Вранці я прокинулася раніше від усіх, приготувала сніданок, зробила кави.

-Як у старі добрі часи.

Доню, нам тебе бракує – тато сідав до столу, згадуючи, як я малою постійно готувала сніданки для всієї родини.

Для нього це теплі приємні спогади, а для мене жахливий період р _абовласництва чоловіка над жінкою.

Ну хоч мамі легше, змогла лишню годину подрімати.

Сашко після сніданку повернувся додому, а я пішла зустрітися з давніми подругами. Ми так багато не бачилися. Інколи додзвонювалися, але хіба про все встигнеш поговорити. Додому я повернулася аж під вечір. Мати поралася на кухні, а тато з братом сиділи біля телевізора. «Скільки часу минуло, а ту нічого не змінилося». Я допомогла мамі накрити на стіл й ми знову вечеряли разом. Цього разу Сашко був надзвичайно говіркий:

-Оскільки, ми всі зібралися знову, то в мене для вас важлива заява – я маю дівчину.

Оксана просто чудесна і я б хотів вас з нею познайомити.

-Це ж просто чудово.

Рада за тебе!

– привітала я брата й чекала на продовження.

-Моя орендована квартира невелика, нам там не буде зручно, тому я запросив дівчину сюди. Завтра о чотирнадцятій вона прийде.

Сестричко, ти ж допоможеш мамі приготувати все необхідне?

Він був таким милим, коли хотів отримати своє. У мене на завтра було заплановано повно зустрічей. Тепер все доведеться скасувати.

Та якщо я відмовлю, то мама ще й сьогодні не лягатиме, починаючи готувати, прибирати, прати та все вичищати до ідеального блиску.

-Звісно допоможу.

Прокинулися ми з ненькою дуже рано. Склали список продуктів, які необхідно купити, приблизний перелік страв, що встигнемо приготувати. Поки мама наводила лад у квартирі, я пішла за продуктами. Брат та батько у цей час ще спали. Повернулася я додому через хвилин 30-40. Руки відпадали від важких пакетів.

Не встигла присісти, як на кухню зайшов Сашко, дивуючись, чому це для них з батьком ще не приготовлений сніданок.

Як же мені хотілося його тієї миті «нагодувати». Та мама не дала мені й слова мовити. Покинула свої справи й стала до плити смажити їм яєчню.

Мене навіть ніхто не запитав чи буду я їсти.

Поки жінки нашого дому приготували все необхідне та накрили на стіл, Сашко жодного разу не поцікавився, чи потрібна його допомога. Мало того, коли я знесилена впала на диван, він заявив, що я мушу випрасувати його одяг.

Не гоже хлопцеві зустрічати свою кохану в пом’ятому одязі.

-А у тебе руки відпадуть, якщо ти праску у них візьмеш?

На таку реакцію не очікували ні батько, ні мати. Звісно вони одразу стали на захист синочка.

В черговий раз прозвучало старе добре правило нашого дому: «Чоловік не виконуватиме жіночих зобов’язань».

-А я йому не дружина й не прислуга, щоб коритися.

Настрій в усіх був зіпсований. Перед приходом Оксани ми так-сяк помирилися. Знайомство минуло тихо та спокійно. Дівчина мені сподобалася, мені відверто її шкода.

Не знає ще бідолашна куди потрапила.

Після вечері Сашко з батьком пішов відпочивати, мати теж поскаржилася, що спина болить.

Мене залишили сам на сам з наслідками трапези.

Я відчула дежавю, ніби повернулася на багато років назад й знову мушу усім прислуговувати, бо я жінка. Оце вже дзуськи!

Вранці поки всі відпочивали, я зібрала свої речі й попрямувала на вокзал.

Нічого у нашій родині не змінилося. Мами шкода, що вимушена до кінця своїх днів догоджати тим двом неробам, але це її власний вибір.

КІНЕЦЬ.