У мене було двоє синів, обидва дорослі, і обох я любив однаково. Однак одному я допомагав більше, ніж іншому, і це викликало певний kонфлікт. Я більше допомагав старшому синові, Андрію. Я вірив, що він подбає про мене в старості, тому більше вкладав у його сім’ю.

— Тату, я вдячний за все, що ти для мене зробив, — сказав мені Андрій якось, — я обіцяю, що подбаю про тебе, коли знадоблюсь. З іншого боку, мій молодший син Іван обурювався, що я не допомагаю йому так, як допомагаю його братові.

— Це нечесно, тату,- сказав мені Іван,- ти допоміг Андрію з будинком, а мені нічим не допоможеш.

— Я вже дав тобі квартиру, — нагадав я йому, — вона належала твоїй бабусі, і ти її продав. У тебе був шанс, Іване.

— Але це було до того, як ти заробив усі ці гроші в Італії, — сказав Іван, — я теж твій син. Я заслуговую на твою допомогу.

— Я не можу допомагати всім однаково, — сказав я йому, — я маю думати також і про своє майбутнє. Моя мама теж була незадоволена моїм рішенням допомагати Андрію більше, ніж Івану.

— Купи Івану квартиру, — сказала вона мені, — він твій син, і ти повинен ставитися до них однаково.

— Але я вже дав йому квартиру, — сказав я, — Андрій купив будинок за власний кошт. Він не у всьому покладався на мене.

— Я все ж таки думаю, що тобі треба більше допомагати Івану, — сказала мама.Незважаючи на розбіжності, я продовжував вкладати гроші у сім’ю Андрія. Я купив його дружині машину та допоміг їм з іншими витратами.

— Я ціную все, що ти для нас зробив, тату, — сказав мені Андрій, — ти завжди можеш покладатися на мене. Іван усе ще був невдоволений мною, але я сподівався, що колись він зрозуміє моє рішення. А поки що мені потрібно було зосередитися на своєму майбутньому і подбати про те, щоб і про мене подбали у старості.

КІНЕЦЬ.