Це була наша десятирічна річниця весілля, і я довго чекала на цей день. Я приготувала Степанові сюрприз і з нетерпінням чекала на його повернення додому.

Але коли він приїхав, він не мав подарунка, і він навіть не привітав мене.

Мені було боляче і прикро, особливо тому, що я багато працювала, щоб встигати господарювати і ростити двох дітей і встигнути одночасно з цим влаштувати чоловікові романтик.

Степан часто приходив додому дивитися телевізор, залишаючи мені все інше, у тому числі доглядати дітей, допомагати їм з уроками та відвідувати батьківські збори.

Я була виснажена, а коли він того дня почав критикувати мої «жіночі» обов’язки, мій терпець урвався. Я зібрала речі та поїхала до мами.

Заспокоївшись, я вирішила поговорити зі Степаном та вирішити наші запитання. Я записала всі свої щоденні завдання та пояснила йому, як це складно для мене.

Чоловік вислухав, перепросив і запропонував розділити наші обов’язки. Ми разом ходили магазинами за подарунком, та й ми самі частенько отримували подарунки один від одного.

Найважливіший урок, який ми засвоїли, полягав у тому, щоб говорити про свої почуття, а не мовчати.

Степан навіть не зрозумів, що щось не так, доки я йому все не висловила. А скільки сімей на цьому ґрунті руй нуються! Це був цінний урок для нас обох, і в результаті наші стосунки лише покращали.

КІНЕЦЬ.