За все своє життя я не зустрічав пари кращої за своїх батьків. Все життя в єдності та порозумінні.

Я ніколи не чув, щоб вони сварилися чи навіть сперечалися.

Тато в усьому матері допомагав та підтримував. Ніколи не забував про романтику у стосунках. Він частенько цитував їй любовні вірші, а вона і собі дивувала його чимось смачненьким. Мабуть, так воно й має бути щасливою у шлюбі – кожен мусить віддавати частинку себе, щоб отримувати натомість частинку коханої людини.

Оскільки приклад для наслідування у мене був просто прекрасний, я теж мріяв зустріти справжнє кохання. Тож довгий час залишався самотній. Мені не потрібна була дівчина для галочки чи дружина для хатніх справ.

Мені потрібна людина, з якою я прожив би усе життя, не шкодуючи жодної миті, проведеної разом.

Зустрів її я досить пізно. Коли мені перевалило за 30 у моє життя увірвалася Уляна. Дівчина вогонь. Вона несла таку шалену енергетику, що не помітити її було просто неможливо. Я закохався одразу й почав завойовувати серце коханої.

Як добре, що моє почуття виявилося взаємним.

Вагань не було жодних, через місяць романтичних побачень я вже стояв на одному коліні й просив дівчину своєї мрії стати моєю дружиною.

Весілля ми зробили невеличке у колі найрідніших людей. Це був своєрідний вечір теплих привітань та щирих посмішок. Така атмосфера мені подобалася. Затишок та любов панували над нами цілий вечір.

Після весілля ми з Уляною облаштували сімейне гніздечко й уже через декілька місяців задумалися над поповненням.

На жаль, моє щастя не було безхмарним. Під час обстеження в дружини виявили невиліковну хворобу. Боротися з нею було запізно.

Мені довелося кожного дня споглядати, як кохання усього мого життя гасне.

Через два місяці дружини не стало, а разом з нею не стало й мене.

Я навіть чути нічого не хотів про одруження вдруге. Натомість повернувся до батьків й вирішив, що вони стануть моєю розрадою. Б іда не приходить одна.

Через декілька місяців не стало й батька.

Ми з мамою залишилися вдвох. Розуміючи один одного, як ніхто інший, ми проживали кожен день в безнадійності, яка пришвидшувала наш кінець.

На разі усе моє життя зводиться лише до двох речей: матері та роботи.

Як не прикро це визнавати, але я втратив свій шлях ще на самому початку дороги й зараз запізно щось змінювати.  

КІНЕЦЬ.