Федір прокинувся рано, але вставати не поспішав. Неділя, вихідний день, можна й поніжитися в ліжку…

– Федоре, ти чого лежиш?! – гукнула йому з кухні дружина Ольга. – Нас батьки чекають!

– Ольго, я не зрозумів, які ще батьки? – здивовано запитав чоловік.

– Мої! – ахнула Ольга. – Твої тесть із тещею. Я ж учора тобі ще казала. І ще поцікавилася, чи поїдемо ми до них на Великдень, чи ні. Ти погодився. Щось змінилося, чи що?

– Ох змінилося, Олечко. Я до твоїх батьків сьогодні їхати не буду!

– Так, а що ж сталося?! – Ольга дивилася на чоловіка і не розуміла, що відбувається. – Там мама пасок напекла. Своїх, фірмових…

– Пасок кажеш? Заманливо… Паска Марини Тимофіївни – це диво просто! Хоча ні, все одно не хочу!

– І сир домашній вона купила, спеціально до тітки Марії ходила. Для тебе, каже, старалася, ти ж домашній сільський сир дуже любиш.

– Сир? Чудово. Але все одно не хочу!

– А батько холодець зробив. І закуску хрону для тебе з льоху дістав.

– Холодець Івана Опанасовича – це моя улюблена страва, та ще із закускою, яку ми разом з ним робили. Ольго, ти спеціально, чи що? Кажу ж, що нікуди я не поїду.

– А мама ще гусочку запекла, Федьку.

– Все, Ольго, досить. Я свого рішення не зміню, і не вмовляй!

– А батько рибку запік. Федю, невже ти від усього цього відмовишся?

– Відмовлюся. Не поїду я сьогодні в село. Не хочу!

– Добре, Федю, тоді поїхали до дітей. Марина давно нас з тобою кликала.

– Ще чого! І я буду на Великдень з онуками весь день водитися! Ні, і не вмовляй!

– А донька сказала, що квитки в кіно нам купила.

– Я сказав, що не поїду, значить, не поїду.

– Добре, до Марини ми з тобою не поїдемо! Поїхали тоді до Максима.

– Зовсім вже, чи що, Ольго? У Маринки діти хоч великі вже, а у Максима синові лише пів року виповнилося.

– І що? Максим сказав, що в парк атракціонів нас відвезе, розвіємося з тобою. Він колесо огляду дуже хвалив!

– Яке колесо? А якщо мені недобре стане? А що? Кажуть, що якщо людини на Великдень не стане, то йому на тому світі автоматично всі гріхи прощаються! Добре придумав! Молодець синок у нас!

– Добре, Федоре, не поїдемо ми з тобою на атракціони.

– Звичайно, не поїдемо. Наш атракціон називатиметься «Посидьте з онуком», допоки молоді відпочиватимуть!

– Федоре, це вже переходить всі межі. Давай тоді нікуди не поїдемо, залишимося вдома і проведемо цей день удвох!

– Та що ти говориш? І що ж ми робитимемо з тобою вдвох цілий день?

– Не знаю. Телевізор, напевно, дивитимемося.

– Ага, точно. Там саме сьогодні розповідатимуть весь день про Воскресіння Христа.

– Дуже добре, вмикай телевізор швидше.

– Не хочу я! Я про це все вже знаю. Мені ж нещодавно пʼятдесят виповнилося!

– Тоді передачу давай подивимося якусь!

– Яку ще передачу? Нема там нічого путнього!

– Федоре, ти чого хочеш? Щоб я поїхала, а ти один удома лишився? Тоді так і скажи. Давай ключі від машини, на мене батьки чекають!

– Зовсім вже! Ти, значить, холодець поїдеш їсти, а я тут лишусь? Один?

– Федоре, ти мене зовсім заплутав. Давай тоді до твоєї мами з’їздимо? Я, правда, їй обіцяла, що ми по дорозі назад із села до неї заїдемо, гостинців привеземо, але, якщо ти вже так хочеш, то поїхали до неї зараз!

– Куди поїхали? До моєї матері? На цілий день? Ну, Ольго, після такого подвигу мене навіть біленька тестя не воскресить. Мама останнім часом, як тільки мене побачить, то одразу скаржитися починає на те, що я в неї рідко буваю.

– Федоре, і це правда. Я і то в Тетяни Марківни буваю частіше, аніж ти. Я, між іншим, з тобою з цього приводу поговорити хотіла.

– Ольго, давай не сьогодні! Свято ж велике. Світлий Великдень!

– Отже, Федоре, до батьків ти їхати не хочеш.

– Не хочу!

– Дітей відвідати теж не бажаєш?

– Не бажаю!

– Зі мною вдома удвох залишатися не хочеш?

– Не хочу. Ти ж уже через годину почнеш казати, що тобі нудно.

– Скоріш за все, так і буде. Значить так, Федоре, я все зрозуміла. ти вирішив цей день провести з друзями! Так знай, що я не проти.

Можеш навіть їх до нас у гості покликати. У холодильнику і їсти, і пити є! Давай ключі від машини, я поїхала в село до батьків, по дорозі назад до мами твоєї заїду. Тож рано не чекай мене!

– Стій, Ольго! Так не піде. Мені нема кого до себе запрошувати.

– З чого б це? Друзів у тебе повно. Тільки приберіть після себе, коли нагуляєтесь!

– Кажу ж тобі, що нікого в місті немає. Петро зі своєю Оленою на турбазу поїхав на два дні.

– Так Павла поклич.

– Павло з Марією своєю на цвинтар з ранку піде, а потім ще кудись, коротше, немає його.

– На цвинтар на Великдень не ходять.

– Це ти Марії скажи! Та й не наша це з тобою справа.

– Андрія поклич, той завжди вільний!

– А ось і зайнятий він. На конях кататися за місто поїхав з якоюсь черговою своєю пасією.

– Віктор де?

– Віктор? Так той по святих місцях вирушив ще три дні тому. Автобусний тур дружина його придбала. Коротше, і Віктора теж вдома нема.

– Ну що ж! Значить, друзі скасовуються. Ну нічого, посидиш тоді один, відпочинеш від усіх, подумаєш про життя. Тобі корисно. Ключі давай від машини, бо батьки вже скоро дзвонити почнуть. Вони ж без мене за стіл не сядуть!

– Ольго, а я не хочу вдома один на Великдень сидіти.

– Федоре. Чого ж ти хочеш від мене?

– Від тебе нічого!

– А взагалі чого ти хочеш?

– Не знаю вже! Олечко, а холодець тесть точно зробив?

– Звичайно, зробив. І рибу запік, і паски мама спекла, і сир все ще на тебе чекає. І гусочку спеціально для тебе запекли. Та й біленьку він тільки вчора гнав, хвалився ще, що така вона у нього вдала вийшла.

– Ольго, а, може, дітям зателефонуємо? Нехай і вони у село їдуть?

– А що, Федю? Це ідея, тим більше, що шашлики ж іще вчора замаринували.

– Шашлики? То чого ж ти мовчиш? Я й забув зовсім. Дзвони дітям, а я піду збиратися, і по машину побіжу. Нас же тесть із тещею зачекалися зовсім.

– Федоре, зателефонуй Тетяні Марківні, її батьки теж запрошували в гості Великдень відзначати.

– Мамі? Звісно, подзвоню. Я ж її місяць уже не бачив.

І Федір побіг у гараж по машину, а Ольга зателефонувала батькам і сказала про те, що скоро вони приїдуть.

Та не одні, онуки й правнуки теж обіцялися бути.

Марина Тимофіївна та Іван Опанасович дуже зраділи такій новині, давно вже вони в такій компанії вихідні не проводили, а смаколиків у них на всіх вистачить.

Вся компанія зібралася в селі вже через три години. Федір і Ольга, щоправда, приїхали туди раніше, і до приїзду дітей та онуків Федір уже встиг шашлики посмажити.

Мама його мирно розмовляла з Мариною Тимофіївною та Іваном Опанасовичем, поки вони разом з Ольгою стіл накривали, і виглядала цілком задоволеною.

Сам Федір теж був щасливий. Ще б пак! Вся родина разом зібралася. Радість яка.

І як це йому з самого ранку така хороша ідея на думку не спала?

Чому він нікуди їхати не хотів? Федір не знав…

Не інакше, як старіти почав. А йому рано ще. Он діти приїхали, онуків привезли, та й про батьків ще дбати треба…