– Краще вийти заміж зайвий раз, аніж у дівках лишитися! – говорила чотирнадцять років тому мама Люби, віддаючи доньку заміж. Наречений був хлопцем таким собі. Любив погуляти та випити зайвого. “Не для сім’ї він!” – перешіптувались за спиною подруги Люби. А інших хлопців у неї ніколи й не було.

Більшість її подруг вже давно були заміжніми та мали дітей. Тож сидіти в дівках не годилось.

Люба виходила заміж без особливої радості чи бажання.

Вона не була впевнена у своєму виборі.

– Мамо, може не варто? – запитувала дівчина. – Може краще трохи зачекати, відкласти весілля…

– Доню, не говори дурниць! Як зачекати? Хочеш залишитися одна? Сукню купили, гостей запросили. Не вигадуй!

Пізно щось скасовувати.

Все давно готово! Не переживай, у наречених завжди так. А зрештою…Не підійде – розлучишся! Ми в сучасному світі живемо! Хочеш, щоб говорили, що тебе заміж ніхто не хоче брати?

Іванна Петрівна щиро хотіла, щоб її донька була щасливою.

Хоч вона одразу бачила, що майбутній зять, зовсім не той, хто потрібен її Любі.

Але ідеальних немає. Так можна все життя чекати ідеального чоловіка та одній залишитися.

– Ніколи не знаєш, як воно буде, – говорила Іванна Петрівна.

Подруги тільки дивувалися:

– Дивний цей шлюб…По любові? Ні. Вагітна? Також ні. Через гроші? Смішно! У нього ні гривня за душею. Нехай. Це її життя. Добре, що можна в будь-коли момент розлучитися.

Пройшов час. Люба ще після весілля кудись виїхала, тож подруги нічого про неї не знали.

Вона досі заміжня з тим же чоловіком.

І живе просто чудово.

У них росте два соколи-сини. У чоловіка власна справа, він не п’є, успішний та заможний. Живуть вони душа в душу. Кожному б так! Бувають ідеальні сім’ї. Пощастило, що тут скажеш.

– А де ж вона знайшла такого? – запитують дівчата Любиних давніх подруг.

– У селі.

Люба з чоловіком ще після весілля переїхали в місто. Туди ж забрали й Іванну Петрівну.

Вона з онуками сидить, любить їх дуже. У них розкішний будинок, Люба їздить за кермом новенького авто. У молодшого сина – няня, у старшого – гімназія. У домі – хатня робітниця. Мрія, а не життя.

А Люба робить манікюр та займається волонтерством. Каже, що це заняття для душі.

Чоловіка Люба щиро любить, він дає їй гроші на всі потреби: на дітей та просто так.

Кілька разів у рік вони подорожують. Вони вже чимало об’їздили, навіть Іванну Петрівну з собою брали. Але вона говорить, що не любителька подорожувати, так, заради онуків.

Ніколи не передбачиш, як складеться сімейне життя. Інколи люди думають, що вони все знають, а потім розлучаються. А часом такі “цікаві” шлюби живуть не дивлячись ні на що.

КІНЕЦЬ.