Я живу вже 5 років цивільним шлюбом з чоловіком старшим за мене на 11 років. Живу у його квартирі, були різні моменти. Він довго не працював, я платила за все.

Не хотіла його в цей момент кидати та бути зрадницею. Зараз він працює, щоправда, другий місяць на лікарняному, але зарплату отримує. Заміж мені не пропонує, я як безкоштовна хатня робітниця. Перу, забираю, їсти приготую, на святах складу компанію. Близькості немає по пів року, а то й більше. Приходить із роботи поїсть і спить.

Про свої проблеми не говорю йому, він починає говорити, що я сама така і винна тільки я. Раніше ділилася, а тепер вирішила, що підтримки від нього ніколи не отримаю. Іноді йде в тижневі запої, цей час для мене не спокійний і доводиться пити заспокійливі.

Завів собачку, нещодавно у неї були цуценята, продали. Його зачепило, що я гроші відкладаю на своє житло, що мамі та синові відправляю гроші. Посварилися на цьому ґрунті, сказав: «Тиждень тобі даю, щоб ти зібрала речі і йшла».

Я, звичайно, дуже звикла до цього будинку і розумію, що рано чи пізно все одно мене звідси попросять піти. І до людини звикла, 5 років – це не один місяць. Ось вирішила йти, знайшла квартиру, зняла, переїжджаю. Добре робота є, зарплата непогана.

У цей момент мені допомагає колега із роботи. Але він молодший за мене, характер добрий, завжди прийде на допомогу. А в душі якось погано, чи правильно я роблю? Чи може проковтнути образу, забути сварку і помиритися? Тоді він як завжди думатиме, що я нікуди не піду?

Іноді він починає злитися або через вік, або вже характер такий, раніше я не звертала уваги, рожеві окуляри були. Ну і як багато жінок думала, що полюбить, зміниться. Але він лише для себе живе. До того ж, зараз дачний сезон, а там у нього друзі і є ті, з ким можна випити.

Думала, подзвонить, скаже, що наговорив багато зайвого, і що треба миритись, але здається йому все одно. Не знаю, сьогодні погано спала, не могла довго заснути.

Чи я права, що йду? Але й такий стан речей мене не влаштовує. Чи може він так вирішив від мене позбутися? Це каже у мені почуття власності, я це розумію.

КІНЕЦЬ.