Працювати я почала, як закінчила технікум. Батьки мені одразу сказали, що оплачувати моє навчання вони не стануть, тож вступила туди, куди взяли безкоштовно з моїми оцінками.

Я ніколи не була відмінницею, всі точні предмети давалися мені важко. Спеціальність була поширеною, але без досвіду нікуди, окрім як у магазин продавцем не брали.

Я працювала касиром, але через постійні недостачі та втому вирішила піти. Я ледве зводила кінці з кінцями. Батьки мене виселили відразу після досягнення повноліття, більше родичів немає.

Я винаймала кімнату і жила дуже скромно. До 26 років я вже встигла тимчасово попрацювати хостес, офіціанткою, продавцем, доставником, кур’єром, бралася за будь-яку роботу, але через проблеми зі здоров’ям (з серцем), не змогла затриматися на жодній із них, та й я хотіла більшого.

Три роки тому мені вдалося влаштуватися в хорошу компанію секретарем, я навіть отримала можливість навчатися далі (фірма оплачувала сесії). Все було чудово. Проте півтора роки тому мій начальник змінився. На це місце прийшов химерний хлопець, син власника.

Він молодший за мене на три роки. І це дуже відчувається. Нестриманий, запальний, агресивний. Він мало що тямив у нашій роботі. Коли досвідченіші співробітники, які пропрацювали в компанії десятки років, пробували давати йому поради, пояснити, він тільки сердився і затикав усіх.

Наді мною ж він просто знущається. Може посилати весь день бігати різними поверхами будівлі, розносити папери, які можна відправити факсом, постійно принижує та доводить до сліз.

Для нього це все жарти, а я потім, як у воду, опущена весь день ходжу. Може піти раніше на кілька годин, а мене змусити працювати понаднормово, хоча ця робота не термінова і її можна зробити вранці. Я навіть почала ходити до психолога, але це мало допомагає.

Вчитися мені ще довго і піти з роботи зараз не можу. Але терпіти це просто сил уже немає. Мені навіть із робочого місця до туалету без звіту піти не можна. Якщо побачить, що мене нема — буде скандал. За час його роботи з компанії звільнилося семеро людей, і я їх чудово розумію.

Але сама не можу зрушити з місця. Мені дуже хочеться доучитися і нарешті теж піти. Але щодня йти додому зі зіпсованим настроєм це важко. Я розіслала свої резюме в інші фірми, але малоймовірно, що мені запропонують такі умови, які я маю тут.

КІНЕЦЬ.