Уляна Петрівна все життя важко пропрацювала.

Лікар за покликанням, вона врятувала не одне життя й мала повагу та любов серед колег та пацієнтів.

Не було у їхньому місті людини, котра не чула про «золоті руки» досвідченої лікарки. Нарешті настав час і їй відпочити та пожити хоч трішки для себе. Сьогодні уже немолоду жінку проводжали на пенсію.

Йшла Уляна Петрівна з роботи з чистою совістю та ясним розумом. Вона відчувала, що вичерпала себе, як лікар, й хоче спробувати щось нове.

Вдома на пенсіонерку уже чекав чоловік.

Наум Олександрович ось уже два роки, як відпочиває. Привітав дружину з такою знаменною подією її улюбленими квітами й покликав до столу смакувати торт.

Ввечері з роботи повернуться діти й також порадіють за матір. Єдиний син пари Денис ось уже три роки, як живе зі своєю сім’єю з батьками. Чоловік не хотів нічого чути про життя на орендованій квартирі.

Навіщо платити комусь чужому, якщо у батьків трикімнатна квартира.

Його дружина Ольга з чоловіком погоджувалася.

Невістка та свекруха ладили. Зуміли налаштувати спільний побут, не втручалися в справи одна одної й частенько допомагали. Здавалося, такий порядок речей влаштовував усіх. Особливо маленьку Риту, адже про неї дбали не лише батьки, а й бабуся з дідусем.

Це подвійна порція уваги, подарунків та ігор.

Денис з Ольгою раділи, що мати вийшла на пенсію. Тепер вони можуть скинути на дідуся з бабусею свою дитину. Все частіше молоді батьки на вихідних ходили на зустрічі з друзями.

У будні дні, зайняті роботою, вони навіть не цікавилися життям своєї дитини.

Наум Олександрович взяв на себе виховання онучки, поки Уляна Петрівна цілий день стояла біля плити.

До вечора обоє були виснажені та втомлені.

-Я на роботі, після багаточасової операції так не втомлювалася, як за день вдома – скаржилася жінка чоловікові.

-Ти теж помітила, що діти припинили нам допомагати?

-Не тільки нам.

Вони геть не думають про дитину.

У дівчинки зараз такий цікавий період. Вона саме розвивається, потребує уваги та прикладу.

-Думаєш, варто поговорити із нашим сином? – запитав Наум Олександрович наперед знаючи відповідь.

-Не думаю, а стверджую.

Наступного дня старе покоління зібрало сімейну нараду. Вони чесно висловили своє невдоволення поведінкою молодих батьків.

Ольга мовчала, винувато опустивши голову, а Денис не хотів здаватися так просто.

-Це ж ваша онучка. Ви все одно сидите вдома, без діла.

Невже так важко приглянути за малою дитиною?

-Ми любимо Риту й вам про це прекрасно відомо.

Наразі мова йде не про нас. Коли ви востаннє приділяли час своїй дитині, читали казку, розповідали щось цікаве, пропонували разом пограти чи провести час за переглядом цікавого мультфільму?

Денис мовчав. Наум Олександрович продовжував:

-Батьківство це ой як непросто, але всі через це проходять. Якщо ви хочете мати довірливі стосунки з дочкою, то мусите дбати про її сімейний добробут.

Це означає більше часу проводити разом й не перекидати відповідальність за виховання дитини на стареньких батьків.

Того вечора Денис та Оля довго слухали повчання від батька.

Врешті він запропонував вихід із ситуації:

-Або ви продовжуєте жити у цьому домі, займаючись своєю дитиною й ділячи обов’язки порівну. Мама ж вам не прислуга, щоб все на готовій тарілочці при підносити.

Або доведеться шукати окреме житло.

Молодим батькам дали випробувальний термін. Якщо вони знову не виправдають очікування, то Наум Олександрович розміняє свою квартиру й усі житимуть окремо.

Звісно, йому б не хотілося втрачати зв’язок з онучкою, але сина можна перевиховати тільки таким способом.

КІНЕЦЬ.